У перші дні травня 2025 року український уряд опублікував текст довгоочікуваної дев’ятисторінкової Угоди про спільний інвестиційний фонд між Україною і Сполученими Штатами, яка демонструє прагнення адміністрації Дональда Трампа «прив’язати» свою репутацію до відбудови та розвитку України після війни. Попри очікування щодо включення в угоду гарантій безпеки, фінальний текст залишив це питання без чіткої відповіді – натомість фактично заклав основу для геоекономічного «обміну» військової допомоги на надра країни.
Згідно з текстом, кошти фонду формуватимуться за рахунок доходів від нових проєктів із видобутку критичних мінералів (титану, літію, кобальту, рідкісноземельних елементів та інших), а також нафти та газу. Україна передаватиме до фонду частину роялті та ліцензійних платежів від інвесторів, а США інвестуватимуть суму, еквівалентну вартості майбутньої військової допомоги, включно зі зброєю та тренуваннями. При цьому обидві сторони матимуть рівні права управління – рішення прийматимуться спільною радою з трьох українців і трьох американців, зареєстрованих у Делавері як товариство з обмеженою відповідальністю.
Українська влада наполягала на виключенні положень про обов’язкове погашення «допомоги» мінеральними ресурсами, що було в проєкті угоди на початковому етапі. Концепція «міноміксу» допомоги як заборгованості, яку Україна мала б повертати десятиліттями, викликала б гостру критику та ризик «природного прокляття» — економічної залежності від сировини. У підсумковому тексті цього пункту немає, замість нього прописана формула: «майбутня військова допомога враховується як внесок США до спільного фонду», що означає радше «партнерський» підхід.
Титановий рудник відкритого типу в Житомирській області України. Роман Піліпей
Найбільш обговорюваним стало те, що в документі жодним рядком не згадуються безпекові гарантії, яких так прагнув Київ. Без цього пункту офіційний Київ залишається у вразливому становищі, адже будь-яке тимчасове перемир’я може бути порушене російською стороною без наслідків. Водночас Трамп та його уряд вважають, що безпосередня зацікавленість США в прибутках Ukraine’s Mineral Fund сама по собі стане потужним стримуючим фактором для нового наступу. «Якщо американські компанії та уряд вкладуть кошти в українські надра, це соціальноекономічне партнерство гарантує нашу підтримку надовго», – прокоментував у своєму зверненні казначей США Скотт Бессент.
Подія підписання не обійшлася без політичного «шуму». Саме в лютому, під час запланованої церемонії в Овальному кабінеті, президент Трамп і віцепрезидент Дж. Д. Ванс різко висловили невдоволення Володимиром Зеленським, назвавши його «недостатньо вдячним» за підтримку. Церемонія була скасована, а військова й розвідувальна допомога тимчасово заморожена. Лише після особистого втручання українського лідера та складних дипломатичних консультацій навколо Папи Римського у Ватикані сторони повернулися до перемовин, і в кінці квітня документ було остаточно погоджено.
Українська земельна площа містить понад сто великих родовищ критичних мінералів. Титанові шахти в Житомирській області забезпечують близько 6 % світового виробництва титану, необхідного для авіабудування, медичних імплантатів і косметичної індустрії. Літій, що становить приблизно третину європейських запасів, є ключовим елементом для літій-іонних батарей, зокрема в електромобілях. Кобальт, уран, рідкісноземельні елементи, марганець, цирконій та графіт – також у переліку стратегічних ресурсів. Останній Україна експортувала ще в радянський період, залишаючись одним із світових лідерів із його виробництва. Чимало родовищ досі недостатньо вивчені – радянські карти потребують оновлення, що створює додаткові виклики для інвесторів, але й відкриває простір для нових досліджень та технологічних партнерств.
Угоду щодо корисних копалин було підписано в середу, оскільки адміністрація Трампа наполягає на припиненні вогню між Україною та Росією. Брендан Гоффман
Відповідальність за ратифікацію остаточного тексту лежить на Верховній Раді. Народні депутати прогнозують, що голосування відбудеться протягом наступних десяти днів. Представники опозиції, як-от депутатка Анна Скорохід, висловлювали побоювання щодо відсутності чітких положень про розподіл прибутків після перших десяти років функціонування фонду. За її словами, «виглядає гарно, але ми не знаємо всіх деталей, і це може виявитися для нас казкою». У парламенті вже говорять про необхідність ухвалити додаткові двосторонні угоди, що деталізують процедури роботи фонду — від аудиту до механізмів перерахування коштів на гуманітарні та інфраструктурні проєкти.
Експерти зазначають, що ключовим випробуванням стане швидкість і прозорість першої хвилі інвестицій. «Відповідальне управління доходами від мінералів може кардинально прискорити відновлення інфраструктури та економічний зростання, — каже політолог Володимир Фесенко. — Але ризик «природного прокляття» є реальним: високі прибутки в сировинному секторі можуть відволікати увагу від диверсифікації економіки та стимулювати корупцію, якщо не буде жорсткого контролю».
Громадська реакція також виявилася неоднозначною. Жителі прифронтових міст, як Запоріжжя та Суми, сподіваються, що угода гарантує продовження постачання озброєнь і допоможе швидше завершити війну. Однак далеко не всі готові вітати «розпродаж» надр: мешканка Запоріжжя Віра Ждан висловилася, що «ці домовленості є пастками, які затягнуть нас у боргову яму ще для наших нащадків». Водночас інші громадяни вбачають у фонді шанс на масштабні іноземні інвестиції, створення нових робочих місць та модернізацію промисловості.
Екскаватор копає, поки гірничодобувні самоскиди їздять по відкритому кар'єру спільного підприємства «Південна залізна руда» на тлі нападу Росії на Україну, у Кривому Розі, Україна, 23 квітня 2025 року .Томас Пітер
У глобальному контексті угода трансформує підходи до допомоги Україні. З одного боку, вона позначає чітку бізнесову лінію адміністрації Трампа, яка «робить математику» з будь-якої допомоги. З іншого — демонструє стратегічну цінність українських ресурсів для США, які прагнуть забезпечити довгострокове постачання критичних матеріалів. При цьому відсутність безпекових гарантій залишає білу пляму: чи вистачить економічних важелів, щоб утримувати Росію від подальшої агресії, якщо формальні оборонні угоди не будуть підписані?
Найближчим часом український уряд та парламент мають розробити нормативну базу щодо ліцензування видобутку, екологічних стандартів і прозорого розподілу доходів. Міжнародні інституції, включно з МВФ та Єврокомісією, спостерігатимуть за реалізацією фонду та, ймовірно, запропонують власні стандарти управління «сировинним багатством». У разі успіху це може стати моделлю для інших країн, що постраждали від воєн чи криз, демонструючи, як за допомогою спільних інвестиційних механізмів забезпечити стійке відновлення та економічне зростання.
Таким чином, Угода про мінерали між Україною та США стає вододілом нової фази відносин: від імпульсивних політичних рішень — до усталеного геоекономічного партнерства, де кожен барель газу, кожна тонна титану чи літію може стати важелем не лише економічного розвитку, а й гарантією миру. Лише час покаже, чи спрацює цей складний механізм і чи не залишить Україну наодинці з власними ресурсами та зобов’язаннями. Уже зараз очевидно: від прозорості й ефективності управління мільярдами доходів залежить не тільки економічне майбутнє країни, а й її здатність вистояти в умовах триваючої глобальної нестабільності.
