У час, коли російсько-українська війна продовжує забирати життя й руйнувати долі, поява нової мирної ініціативи викликає багато емоцій і ще більше запитань. Дональд Трамп, колишній президент США, відомий своїми резонансними заявами та неоднозначними політичними кроками, оголосив про план припинення вогню в Україні. Основною метою цього плану є припинення активних бойових дій і створення механізму контролю, який би забезпечив дотримання миру.
Центральною ідеєю стало створення спільної комісії, до складу якої увійдуть представники України, Росії та нейтральної країни, яка не є членом НАТО. За задумом авторів ініціативи, така комісія мала б наглядати за лінією фронту і підтверджувати виконання домовленостей про припинення вогню з обох сторін. Пропозиція викликає як надії, так і сумніви – з огляду на численні порушення попередніх домовленостей, що були досягнуті за роки війни.
Одним із ключових пунктів плану Трампа є створення так званих "сил стійкості" – міжнародної структури, що гарантуватиме дотримання припинення вогню. Ці сили не мають бути суто військовими – йдеться про гібридну модель, яка поєднує в собі спостереження, дипломатію та, за потреби, забезпечення безпеки.
Ідея сил стійкості знаходить відгук у вимогах української сторони, яка вже давно наголошує на потребі в реальних гарантіях безпеки. Проте поки що незрозуміло, які країни готові взяти на себе таку роль, і наскільки ефективною може бути подібна структура. Водночас відомо, що Сполучені Штати не планують прямої військової участі – лише фінансову підтримку й участь у переговорах через третю сторону.
Це рішення може мати як переваги, так і ризики. З одного боку, воно мінімізує ризик ескалації між ядерними державами. З іншого – викликає запитання щодо ефективності та неупередженості такої моделі контролю. Яка країна зможе об’єктивно виконувати функцію арбітра, залишаючись поза політичним впливом Росії або США?
Незважаючи на гучні заяви, сам план поки що існує переважно на рівні загальних ідей. Видання The New York Post із посиланням на джерела в адміністрації Трампа повідомило, що ключові моменти угоди ще обговорюються. Це стосується як конкретних механізмів контролю, так і участі третіх сторін.
Особливе занепокоєння викликає потенційна згода США на де-факто визнання анексованого Криму як частини Росії. За даними Wall Street Journal, саме цей пункт є одним із найбільш суперечливих у переговорах. Для України питання територіальної цілісності є принциповим, і будь-які натяки на визнання захоплених територій – неприйнятні для українського суспільства.
Чиновники в адміністрації Трампа вказують, що Київ може погодитися на часткову поступку – відмову від 20% території "де-факто", але не "де-юре". Це може бути компромісом, однак чи буде він справедливим? Чи не означатиме це закріплення агресії та узаконення насильства як способу ведення міжнародної політики?
21 квітня у Лондоні запланована ключова зустріч, яка може визначити подальший вектор конфлікту. Участь візьмуть представники США, України та європейських союзників. Делегацію України очолить керівник Офісу Президента Андрій Єрмак, також до складу увійдуть міністр оборони Рустем Умєров, голова МЗС Андрій Сибіга та заступник керівника ОП Павло Паліса.
За повідомленнями, українська сторона вже на 90% підтримує запропонований план. Проте це не означає, що всі його елементи влаштовують Київ. Наявні побоювання щодо майбутніх умов миру, зокрема можливих поступок, зберігаються. Історія вчить, що умови миру, укладені без урахування позиції постраждалої сторони, приречені на провал.
Зустріч у Лондоні може стати як кроком до припинення війни, так і черговою політичною виставою без реального результату. Багато залежить від готовності сторін до компромісу – і не за рахунок національного суверенітету чи гідності.
Питання припинення вогню, безперечно, є життєво важливим. Щодня втрачають життя як військові, так і цивільні, знищуються домівки, руйнуються долі. Але мир – це не лише відсутність стрільби. Це – повернення справедливості, повага до міжнародного права, відновлення довіри.
Пропозиція Трампа може виглядати привабливо на перший погляд, але вона містить небезпечні пастки. Визнання територіальних втрат – навіть неформальне – може стати прецедентом, який лише заохочуватиме подібні сценарії в майбутньому. Справедливий мир неможливий без відновлення контролю над усією територією України.
Міжнародне співтовариство має зробити вибір: підтримати швидке, але сумнівне припинення вогню, або працювати над довготривалим, хоч і складним шляхом до справжнього миру. Україна заслуговує на останнє.
