Документи Державного департаменту США, ознайомлення з якими, показують, що на початку цього року адміністрація Дональда Трампа звернулася до уряду України із проханням прийняти невизначену кількість депортованих із Сполучених Штатів осіб, які є громадянами третіх країн. Така пропозиція, озвучена в січні старшим американським дипломатом, викликала обурення в низці експертів, адже Україна веде війну з Росією та залежить від американської військової й фінансової підтримки для виживання.
Зі збереженої кореспонденції зрозуміло, що українські дипломати не поспішали з відповіддю. Офіційне повідомлення до посольства США в Києві обмежилося заявою, що «в уряді формується офіційна позиція», і додало, що остаточне рішення буде ухвалене після внутрішніх консультацій. Двоє посадовців із оточення президента Володимира Зеленського, які детально знайомі з темою, розповіли, що це питання не піднімалося на рівні найвищого політичного керівництва країни та не стало предметом переговорів із Білокам’яною.
Немає жодних даних, що Україна розглядала пропозицію Трампівської адміністрації серйозно чи узгоджувала прийом третіх громадян із урахуванням бойових дій. Брак повноцінного функціонування цивільної авіації через російські авіаудари робив переказ людей надскладним, а ризики безпеки — неприпустимими. Кілька українських оборонців стверджували, що навіть спроба такого перевезення з великою ймовірністю зазнала б невдачі через активізацію систем протиповітряної оборони довкола Києва.
У доповнення до Києва аналогічні запити з боку США отримали низка інших держав у різних куточках світу. Зі стараннями Білого дому про розширення мережі «країн‑партнерів» із прийому депортованих третіх країн колишня адміністрація діяла активно та часто за кулісами, обіцяючи економічні стимули чи поліпшення відносин з Вашингтоном в обмін на схвалення цих домовленостей.
У Латинській Америці такими державами стали Ель‑Сальвадор, Мексика, Коста‑Рика й Панама, які погодилися прийняти нелегалів, не будучи їхніми громадянами. Наприклад, уряд Сальвадору – що входить до програми США зі стримування міграції – отримав значні гранти від американського уряду для облаштування в’язниці, куди потрапляють депортовані особи, звинувачені у зв’язках з бандами.
Менш очікуваним партнером стало Руанда, де за погодженням Білого дому відбулася одиночна операція з прийому одного іракського депортованого за $100 000 одноразової виплати, після чого угоду розширили до 10 осіб різних національностей у межах «тривалої програми прийому». Наразі міністр закордонних справ Руанди Олівер Ндюнгірехе назвав переговори «на початковому етапі», зазначивши потенціал для збільшення квоти.
Окремо американські дипломати вели переговори з Узбекистаном – прагнучи використати колишню радянську республіку як транзитний хаб для депортованих росіян і білорусів, позаяк прямі авіасполучення зі США були припинені через санкції, пов’язані з війною в Україні. В одному з меморандумів зазначалося, що Ташкент готовий обговорювати питання, але лише за «конкретні стимули», зокрема телефонні дзвінки на найвищому рівні та інші форми високопоставленої взаємодії.
Держдепартамент у офіційній заяві підкреслив, що «постійна взаємодія з іноземними урядами є важливою для стримування незаконної міграції та забезпечення захисту кордонів». Утім, на запити щодо конкретного діалогу з Україною й інших країн, до яких надходили подібні пропозиції, Департамент внутрішньої безпеки США не відреагував.
Експертка з імміграції Yael Schacher із Refugees International наголосила, що президент Трамп наполегливо шукає «уряди, які прагнуть догодити Вашингтону», часто користуючись їхнім економічним і політичним тиском. На її думку, обсяг і непослідовність підходів до депортації є безпрецедентними: «Раніше США шукали партнерів для обміну третьосортних мігрантів, але зараз після президентського рішення йдеться про найрізноманітніші формати, чіткі фінансові «квоти» та «взаємні поступки», за які адміністрація готова платити».
Навесні 2023 року Україна також офіційно прийняла близько 200 громадян Узбекистану, Казахстану й Киргизстану, депортованих із США. За даними Департаменту внутрішньої безпеки, на рейсі не було росіян і білорусів, а решта повернулися до своїх країн. Представники Держдепу відзначили «готовність Ташкента залишатися в «доброму полі», але попередили про політичну чутливість питання та ризик інтерпретації програми «нашими супротивниками, насамперед Китаєм і Росією».
Зрештою, ініціатива Трампа, попри масштаби спроб, не увінчалася успіхом на рівні Києва. Ні законодавці, ні найвище керівництво України не розглядали це питання як пріоритетне, а співпраці з депортаційними програмами США уникнули. Натомість Україна закликає партнерів зосередитися на безпековій допомозі, підтримці реформ та інтеграції до ЄС і НАТО, аби зміцнити власну стійкість перед агресією Кремля. Ергономічна дипломатія, заснована на чітких умовах і взаємному кредиті довіри, залишається пріоритетом Києва, тоді як нестандартні підходи адміністрації Трампа отримали сумнівні результати та стали предметом суспільного резонансу.
