Кілька років українська протиповітряна оборона жила в режимі постійного дефіциту, але зберігала головне — здатність закривати найнебезпечніші напрямки. Тепер ця рівновага руйнується. Під час останніх масованих ударів Київ дедалі частіше залишається практично без захисту від балістичних ракет.
Змінилася не лише інтенсивність російських атак. Змінилася сама математика війни. Москва запускає дедалі більше ракет, тоді як кількість західних перехоплювачів, що надходять Україні, скорочується. За оцінкою Володимира Зеленського, цього року їх поставили приблизно утричі менше, ніж у 2025-му.
Саме ця різниця між темпом російського виробництва та можливостями західної оборонної промисловості стає одним із найнебезпечніших дисбалансів війни. Україна може отримувати нові системи Patriot, але без достатнього запасу ракет PAC-3 навіть найдорожча батарея поступово перетворюється на обмежений ресурс.
За попереднім аналізом «Дейком», проблема вже виходить далеко за межі чергової суперечки про обсяг військової допомоги. Західні столиці дедалі частіше вирішують не питання, скільки ракет можна передати Україні, а скільки вони самі можуть дозволити собі втратити зі своїх запасів.
Це принципово інша політична реальність. У 2022–2023 роках головною перешкодою були побоювання ескалації, складність навчання українських розрахунків і небажання передавати окремі види озброєння. Тепер дедалі жорсткішим обмеженням стає фізична кількість боєприпасів на складах.
Війни й кризи на кількох напрямках посилили конкуренцію за системи протиповітряної та протиракетної оборони. Європейські держави прискорюють переозброєння, Сполучені Штати мають власні глобальні зобов’язання, а кожна ракета Patriot дедалі частіше розглядається не як резерв, а як частина національного страхового запасу.
Для України наслідок проявляється вже зараз. Під час одного з останніх масованих ударів із 35 російських ракет вдалося перехопити лише дві. Під час наступного нальоту — жодної з 28. У двох атаках загинули понад 25 людей. Ще кілька років тому така статистика була б винятком. Тепер вона ризикує стати тенденцією.
Особливо небезпечна ситуація з балістичними ракетами. Вони летять із великою швидкістю, залишаючи мінімальний час для реакції, а набір систем, здатних їх надійно перехоплювати, обмежений. Для України ключовою зброєю тут залишається Patriot із сучасними ракетами PAC-3.
Від початку 2026 року Росія вже застосувала близько 650 балістичних ракет проти України. Цей масштаб перевищує кількість перехоплювачів PAC-3, яку їхній американський виробник поставив усім замовникам світу за весь попередній рік. У такій пропорції дефіцит перестає бути тимчасовим явищем.
Москва фактично намагається перетворити перевагу у виробництві ракет на стратегічний інструмент. Мета полягає не лише в тому, щоб зруйнувати конкретний завод, електростанцію або логістичний вузол. Масові удари змушують Україну витрачати найдорожчі перехоплювачі швидше, ніж їх можна поповнити.
Це створює для українського командування жорсткий вибір. Неможливо однаково щільно прикрити Київ, великі міста, військові об’єкти, енергетичну інфраструктуру, залізницю та промислові центри. Кожне переміщення батареї Patriot означає, що інша важлива зона стає вразливішою.
Поліцейські виводять потерпілого з місця російського нападу на Київ у суботу — Геня Савілов
Росія використовує саме цю обмеженість. Удари по промислових та логістичних об’єктах змушують розтягувати українську ППО, а комбіноване застосування дронів, крилатих і балістичних ракет перевантажує систему. Навіть успішне відбиття атаки в таких умовах може коштувати Україні непропорційно дорого.
Наслідки видно не лише у військовій статистиці. За перше півріччя 2026 року в Україні загинули 1 396 цивільних — на 37% більше, ніж за аналогічний період 2025-го, і більш ніж удвічі більше, ніж два роки тому. Зростання втрат дедалі чіткіше збігається зі зниженням щільності повітряного захисту.
До цього додається нова модель американської допомоги. Значна частина ракет Patriot тепер закуповується за європейські кошти через механізм НАТО. Це дозволяє зберігати поставки зі США, але водночас переводить підтримку з політичного рішення про передачу зброї у складнішу систему контрактів, платежів і виробничих черг.
Київ розраховував, що такий механізм дозволить фінансувати приблизно мільярд доларів закупівель щомісяця. Фактичний середній обсяг виявився приблизно вдвічі нижчим. Для артилерійських снарядів або бронетехніки таку різницю ще можна частково компенсувати іншими виробниками. Для протиракетної оборони вибір значно вужчий.
Європа водночас збільшує власні оборонні витрати, однак загальний потік військової допомоги Україні після припинення американських безоплатних поставок скоротився. У 2026 році Київ отримує в середньому трохи більше €2 млрд військової підтримки на місяць проти більш ніж €2,5 млрд у попередні роки.
Україна намагається вирватися з цієї залежності одразу кількома шляхами: укладає довгострокові контракти на американські системи, добивається права локалізувати виробництво Patriot і разом із європейськими партнерами працює над власними засобами протиракетної оборони. Але жодне з цих рішень не дасть швидкого ефекту.
Саме час стає критичним ресурсом. До зими Росія майже напевно намагатиметься знову системно атакувати енергетичну інфраструктуру України. Якщо запаси перехоплювачів залишаться на нинішньому рівні, перед ППО постане ще складніший вибір між захистом міст, електростанцій, підстанцій і військових об’єктів.
Тому нинішня криза навколо Patriot — це не просто чергова нестача боєприпасів. Вона демонструє межі моделі, на якій трималася українська оборона від ракетних ударів: Захід постачає високотехнологічну зброю, але виробляє її у масштабах мирного часу, тоді як Росія веде війну на виснаження промислових запасів.
Для Кремля ця асиметрія вигідна навіть тоді, коли значну частину ракет збивають. Кожен перехоплювач коштує дорого, виробляється місяцями і має десятки потенційних покупців. Російська стратегія полягає в тому, щоб постійним тиском зробити українську протиповітряну оборону економічно й фізично дефіцитною.
Для союзників України дилема також стає дедалі гострішою. Передача додаткових ракет сьогодні означає зменшення власного резерву, але їхнє збереження на складах підвищує ризик руйнування української енергетики, промисловості та міст — і в перспективі може зробити оборону самої Європи складнішою.
У війні за українське небо дедалі менше значення має кількість обіцянок і дедалі більше — кількість готових ракет на виробничій лінії. Росія вже намагається перетворити цю різницю на стратегічну перевагу. Для України питання ППО тепер звучить гранично просто: чи встигне Захід наростити виробництво раніше, ніж дефіцит перехоплювачів почне визначати хід війни.
