У Парижі зібралися лідери союзників України, щоб наблизити пакет післявоєнних гарантій безпеки до реальних рішень. Але цього разу саміт у Парижі проходить у тіні двох криз: Венесуела та новий виток суперечки навколо Гренландія відволікають США.
Ще до подій у Каракасі Еммануель Макрон демонстрував оптимізм і обіцяв «конкретні зобов’язання», які мають захистити Україну після можливого припинення вогню. Франція і Британія місяцями ведуть координацію плану стримування Росії у разі перемир’я.
Формат зустрічі підкреслює ставки: участь беруть десятки делегацій, включно з великою групою глав держав і урядів. Для Києва це шанс перетворити політичну солідарність на механізм, який працює не лише в заявах, а й у режимі кризового реагування.
Американська присутність залишається вирішальною. До Єлисейського палацу прибули Стів Віткофф та Джаред Кушнер, які мають звести позиції союзників. Без чіткої участі США європейські гарантії сприйматимуться у Кремлі як менш переконливі та більш ризиковані.
Саме тут виникає головна проблема дня: Вашингтон розфокусований. Після операції, що завершилася захопленням Ніколас Мадуро, адміністрація Дональд Трамп змушена витрачати політичний і дипломатичний ресурс на наслідки втручання у Венесуела замість України.
Спеціальний посланець США Стів Віткофф прибуває на обідню зустріч із президентом Франції Еммануелем Макроном і президентом України Володимиром Зеленським перед самітом так званої «Коаліції бажаючих» в Єлисейському палаці в Парижі, Франція, 6 січня 2026 року — Сара Мейссоньє
Додаткове джерело тертя — Гренландія. Публічні натяки Трампа на можливе «взяття під контроль» острова створили напругу між США та європейськими столицями. Союзники одночасно захищають суверенітет Данії й намагаються не зірвати переговори про підтримку України.
Ця подвійність робить саміт нервовим. Європі потрібна американська «спина» для стримування РФ, але саме США зараз породжують політичні ризики всередині НАТО. Для Парижа це означає тонку дипломатію: втримати єдність і не дозволити темі Гренландії з’їсти порядок денний.
Попри це, пакет, який обговорюють, виглядає доволі структурованим. Учасники хочуть зафіксувати п’ять напрямів: моніторинг перемир’я, підтримку ЗСУ, багатонаціональну присутність, реакцію на нову агресію та довгострокову оборонна співпраця з Україною.
Ключова дискусія — як саме має виглядати припинення вогню, щоб воно не стало «перепочинком» для Росії. Київ боїться сценарію, коли Москва перегрупується, відновить запаси і знову піде вперед. Тому гарантії безпеки мають бути не символом, а запобіжником повторної атаки.
План коаліція рішучих будується навколо принципу «перша лінія — Україна». Тобто головним стримуванням лишається українська армія, яку партнери посилюють навчанням, зброєю та інтелектуальною підтримкою. Міжнародний компонент має доповнювати, а не підміняти цю спроможність.
Важливий елемент — європейські війська, але не на передовій. Ідеться про розміщення «далі від фронту» з функцією стримування й сигналу, що повторний удар РФ матиме негайні політичні та військові наслідки. Однак саме це залишається найскладнішим для узгодження.
Президент Франції Еммануель Макрон тисне руку президенту України Володимиру Зеленському під час прибуття на обідню зустріч перед самітом так званої «Коаліції бажаючих» в Єлисейському палаці в Парижі, Франція, 6 січня 2026 року — Сара Мейссоньє
Володимир Зеленський публічно визнає: не всі готові давати війська, а багатьом країнам потрібні парламентські рішення. Це не дрібниця, а реальний бар’єр, який з’їдає час. У результаті зростає роль альтернатив: зброя, технології, розвіддані та логістика.
Для Києва критично, щоб присутність Британії та Франції була «якорем». Зеленський прямо говорить, що участь двох ядерних держав Західної Європи є суттєвою. Без цього конструкція ризикує виглядати як клуб добрих намірів без здатності примусити агресора рахуватися.
Ще один вузол — позиція Москви. Кремль наполягає, що жодного перемир’я не буде без «всеосяжної угоди», і вже відкидає ідею розміщення військ країн НАТО на українській території. Отже, союзники готують гарантії з розумінням: Росія може не прийняти їх одразу.
Тому паралельно проговорюють сценарій тиску. Якщо Москва відмовиться від змістовних переговорів, країни планують узгоджувати додаткову допомогу Україні та кроки, що збільшують ціну затягування війни. Сенс простий: відмова від діалогу має ставати дорожчою, ніж участь у ньому.
Франція намагається тримати рамку «спільної позиції» Україна—Європа—США. Це спроба закрити типову слабкість Заходу: різні сигнали, різні темпи, різні червоні лінії. Для Кремля розбіжності — спосіб торгу; для Києва єдність — множник сили.
Однак нинішній день показує, як швидко змінюється політичний фон. Через Венесуела та Гренландія американська делегація вже не виглядає центром тяжіння, якого чекали. Симптоматично, що формат очолює не держсекретар, а посланці — через переналаштування пріоритетів Вашингтона.
У кулуарах це читається як ризик: якщо США не дадуть чіткої рамки, союзники можуть повернутися до «великої декларації» замість механізму. А Україні потрібні не загальні формули, а чіткі параметри: хто, коли, скільки, в якій формі та за яким протоколом.
Президент Франції Еммануель Макрон тисне руку прем'єр-міністру Канади Марку Карні, який залишає Елісейський палац після сніданку напередодні саміту так званої «Коаліції бажаючих» у Парижі, Франція, 6 січня 2026 року — Сара Мейссоньє
Окремий блок — моніторинг перемир’я. Контроль тиші на лінії зіткнення, розмежування інцидентів і запобігання провокаціям — це технічна робота, яка потребує каналів зв’язку, сенсорів, розвідки та процедур деескалації. Без цього припинення вогню швидко перетворюється на фікцію.
Саміт також підводить до питання довгострокової оборонної архітектури. Для України важливо, щоб оборонна співпраця не завершилася «після підписів», а включала план модернізації ЗСУ, виробництво, ремонт, навчання і стандартизацію. Це робить повторну агресію менш імовірною.
Фінальний політичний момент — довіра. Київ має повірити, що гарантії безпеки не розчиняться при зміні урядів і заголовків. А союзники мають повірити, що їхні внески не стануть «постійним донором» без стратегії завершення війни. Париж намагається звести ці очікування в один документ.
Показовим стане і публічний вихід. Запланована спільна пресконференція з Макроном, Зеленським, британським прем’єром і канцлером Німеччини має показати: Європа тримає лінію навіть тоді, коли США відволікаються на інші кризи. Але реальну вагу визначить не тон, а цифри й зобов’язання.
Насправді нинішня невизначеність — чесний зріз ситуації. «Коаліція рішучих» живе доти, доки готова робити складні кроки, а не лише заяви. Зеленський недарма говорить, що сама назва зобов’язує: якщо рішучих бракує, конструкція слабшає на очах.
Якщо сьогодні вдасться закріпити хоча б частину параметрів — це вже зрушення. Але якщо США залишаться у режимі «Венесуела-першою», а Європа втягнеться у суперечку про Гренландія, то прогрес може знову звестися до формулювань без оперативного змісту.
Для України головне — щоб припинення вогню не стало пасткою. Всі уроки війни підказують: без реального стримування РФ повертається. Тому успіх Парижа вимірюється не кількістю учасників, а тим, чи з’явиться механізм, який переживе політичні бурі 2026 року.
