У київських кабінетах війна звучить не артилерією, а списками. Владислав Власюк, відповідальний за санкційну політику України, регулярно збирає дипломатів і показує їм, де санкції проти Росії ще «діряві» — від енергетики до компонентів у зброї.
Його робота проста за формулою і важка в реальності: переконати союзників, що економічний тиск має йти поруч із військовою допомогою. У цій логіці санкційна політика України — це ще один спосіб рятувати життя на фронті, скорочуючи ресурси ворога.
У Києві нині сподіваються, що 2026 рік може стати переломним: сам Власюк публічно говорить про ознаки «стагнації» та падіння нафтових можливостей РФ. На сайті президента наводили його оцінку, що експорт нафти вже просів на 15–20% під тиском обмежень.
За підрахунками редакції «Дейком», головний ключ — російська нафта, бо саме вона найстійкіше годує війну. Тому змагання точиться навколо цінової стелі та здатності Москви організовувати обхід санкцій через сірі канали перевезень і платежів.
Цінова стеля для морської нафти РФ, запущена коаліцією G7, задумувалася як компроміс: зменшити доходи Кремля і не влаштувати шок на ринку. Механізм діє з грудня 2022-го, а дискусії в Європі йдуть про те, чи не зробити її жорсткішою.
Найболючіша відповідь Москви — тіньовий флот: старі танкери, «зручні» прапори, заплутана власність і сумнівне страхування. Українські розвіддані прямо описують ці схеми як спосіб зберігати експорт нафти до великих ринків і уникати контролю.
ЄС поступово закручує гайки: у грудні 2025-го Рада ЄС додала ще 41 судно до санкційних списків і підкреслила, що загальна кількість позначених танкерів наблизилася до 600. Це прямий удар по логістиці, а не по символах.
Нафтовий танкер Eagle S, зображений поблизу порту Кілпілахті в Порвоо, Фінляндія, минулого року. Вважається, що судно належить до тіньового флоту Росії — Веса Мойланен
Та наступний крок — вилучення танкерів — упирається в право моря і політичну сміливість. Євросоюз уже говорить про використання міжнародно-правових рамок проти ризиків «тіньового флоту», але діяти «жорстко і швидко» Європі традиційно складніше.
Другий фронт Власюка — технологічний. На брифінгах у Києві він демонстрував дипломатам електронні компоненти з російських ракет і дронів, вироблені в країнах ЄС у 2024–2025 роках. Це аргумент без риторики: деталь у уламках означає пробоїну в контролі.
Пробоїни найчастіше виникають не в країні-виробнику, а в транзиті: посередники, «мирні» контракти, зміна кінцевого користувача. Історії з верстатами чи інструментами показують, як технології подвійного призначення за кілька кроків «перетікають» у військові цехи РФ.
Звідси й стратегія Києва: не лише карати російські компанії, а «знімати рукавички» з мереж, що допомагають обходити обмеження. У документах і публічних виступах Власюк просуває санкції по «петродоларах», фінансових каналах і військово-промисловому ланцюгу.
Однак санкційна арифметика знову впирається в політику ЄС. 20-й пакет санкцій ЄС готувався як чергове посилення, але напередодні річниці вторгнення його заблокували — і тема знову звелася до того, що Угорщина блокує спільне рішення.
Паралельно Будапешт і Братислава прив’язують свою позицію до нафтопроводу «Дружба» і транзитних суперечок, погрожуючи іншими важелями. Це робить санкції не тільки інструментом тиску на Москву, а й тестом на європейську солідарність у війні.
Загальний вигляд нафтопереробного заводу «Орскнафтооргсинтез» у місті Орськ, Оренбурзька область, Росія, 28 серпня 2025 року — Stringer
Для Києва така ситуація небезпечна подвійно: російські доходи зберігаються, а переговори про мир від цього не наближаються. Тому Власюк тягне тему санкцій «на перший план», аби вона не розчинилася між енергетичними страхами й виборчими календарями партнерів.
У практичному сенсі 2026-й виглядає роком трьох задач: добити «сервіс» тіньового флоту, ущільнити контроль експорту й бити по фінансових прокладках. Саме так санкційний тиск переходить із декларацій у щоденну роботу митниць, банків і страхових.
Ще один нерв — заморожені активи РФ. У Європі періодично повертається ідея використання цих коштів для підтримки України, особливо коли блокуються нові пакети допомоги. Але це поле юридичних ризиків і політичних «червоних ліній».
Результат санкцій важко «помацати» тут і зараз, та він проявляється в бюджетних дірках і дисконтах на нафту. Financial Times писала про падіння енергетичних доходів РФ у 2025-му на тлі нових обмежень і зростання бюджетного дефіциту — саме цього Київ добивається системно.
Але є межа оптимізму: Москва давно грає у «хованки» з реєстрами, маршрутами й прапорами. Санкції проти Росії працюють тільки тоді, коли невигідними стають усі варіанти обходу — від страховки до деталей для дронів.
На столах у дипломатичних залах лежать уламки «Іскандерів» і дронів — і це найточніша метафора роботи Власюка. Його місія — щоб наступна ракета не отримала свій мікрочип, а наступний танкер не знайшов порту. І тоді 2026-й справді може стати «точкою зламу».
