Російська зброя дедалі виразніше демонструє парадокс сучасної війни: зовні вона може бути представлена як продукт власного військово-промислового комплексу, однак усередині значної частини складних систем продовжують працювати технології, створені далеко за межами РФ. Нові дослідження уламків безпілотників і ракет показують, що доступ до іноземної електроніки не припинився навіть після запровадження масштабних санкцій.
Про це повідомив уповноважений Президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк в інтерв’ю «Укрінформу». За його словами, фахівці регулярно знаходять у російському озброєнні компоненти іноземного виробництва, причому деякі з них виготовлені зовсім недавно.
Один із найбільш промовистих прикладів — безпілотник «Герань-4», збитий у Київській області 12 серпня 2026 року. Під час дослідження його електронної начинки ідентифікували 96 компонентів іноземного походження. Серед них — продукція компаній зі США, Німеччини, Швейцарії, Канади, Китаю та Тайваню.
Йдеться, зокрема, про деталі таких виробників, як Texas Instruments, Amphenol, Diodes Incorporated, Kyocera AVX, Kemet, ON Semiconductor та Vishay Intertechnology. Особливо важливим є те, що сім виявлених компонентів були виготовлені вже у 2026 році, а ще три — у 2025-му.
Ця деталь має принципове значення. Вона свідчить не просто про використання старих запасів електроніки, які могли бути придбані ще до запровадження обмежень. Схоже, йдеться про функціонування каналів, через які нові компоненти й надалі потрапляють у російське виробництво.
Ще масштабнішу картину дала ракета «Іскандер-М». У її конструкції, дослідженій після удару по Київщині, виявили 147 іноземних компонентів. Географія походження цього обладнання охоплює США, Білорусь, Швейцарію, Німеччину, Китай і Японію.
Серед виробників називаються Texas Instruments, Analog Devices, Maxim Integrated, Cypress, STMicroelectronics, Macronix, Integrated Silicon Solution, MaxLinear та інші компанії. Причому щонайменше 21 компонент був виготовлений у 2025 році, а серед знайдених деталей є й продукція 2026 року.
Таким чином, проблема значно ширша за питання окремих мікросхем. Складна ракета фактично стає своєрідною картою глобального ланцюга постачання. Один елемент походить зі США, інший — з Японії, третій — з Німеччини, а кінцева система збирається вже в Росії. Для функціонування такого механізму достатньо, щоб між виробником електроніки та кінцевим споживачем існувало кілька посередницьких ланок.
Не менш показовою є історія бортового комп’ютера «Заря-61», який використовується у російських ракетах «Кинджал». Дослідження попередніх зразків показало, що у 2023 році російська сторона намагалася замінювати американські процесори Texas Instruments власними мікросхемами.
Однак у новішому зразку, знайденому в ракеті, збитій у травні 2026 року, американський процесор знову з’явився. За оцінкою Власюка, це може свідчити про те, що російські аналоги не забезпечили необхідних характеристик і виробникам довелося повертатися до іноземної компонентної бази.
Є й інша деталь, яка багато про що говорить. Плата «Заря-61», зібрана у травні 2025 року, містила компоненти різних років виробництва — від 2021-го до 2024-го. На іншій платі дослідники побачили процесор Texas Instruments із маркуванням 1986 року та мікросхеми AMD, виготовлені ще у 1996 році.
На перший погляд така картина може здатися дивною. Але для військової техніки вона цілком логічна: якщо стара електроніка залишається придатною для виконання конкретного завдання, її не обов’язково замінювати. До неї можна додавати новіші компоненти, створюючи своєрідну суміш технологій різних поколінь.
Саме тому виявлення старих мікросхем не означає, що російська військова промисловість повністю залежить від застарілої електроніки. Навпаки, поєднання деталей різного віку показує прагматичний підхід: використовувати все, що можна інтегрувати в потрібну систему.
Водночас це демонструє і слабке місце такого виробництва. Росія має власну електронну базу, але її недостатньо для повного забезпечення складних систем. В «Іскандері-М», наприклад, одночасно виявили 36 компонентів російського виробництва та 11 білоруських. Проте значна частина критично важливої електроніки залишається іноземною.
Для України це має не лише технічне, а й стратегічне значення. Кожен сучасний безпілотник або ракета, який використовує десятки чи сотні імпортних компонентів, потенційно залишає слід у міжнародній системі торгівлі. Питання полягає в тому, наскільки ефективно держави та виробники здатні відстежувати цей шлях.
Санкції самі по собі не є магічною стіною. Якщо компонент виробляється легально для цивільної промисловості, його подальший маршрут може проходити через численні компанії, дистриб’юторів і країни-посередники. Саме на цьому етапі виникає найбільший виклик для експортного контролю.
Водночас результати аналізу уламків дають конкретні орієнтири. Відомі виробники, моделі компонентів, роки виготовлення та особливості їхнього застосування. Це інформація, яка може використовуватися для пошуку каналів постачання та перекриття доступу до критично важливих деталей.
І головний висновок тут доволі простий: сучасне російське озброєння не існує у технологічній ізоляції. За металом корпусу та написами на обладнанні ховається глобальна електронна система, до якої входять десятки виробників із різних країн. Поки ця система продовжує працювати, санкційний тиск залишається неповним.
Виявлення свіжих компонентів у ракетах і безпілотниках показує, що боротьба відбувається не лише на полі бою. Вона триває і на митницях, у логістичних центрах, серед посередників та у виробничих ланцюгах. І саме від здатності перекривати ці маршрути залежатиме, скільки технологічних можливостей російська військова промисловість матиме завтра.
