На перший погляд ситуація, що розгорнулась між адміністрацією Дональда Трампа, провідними американськими університетами та юридичними фірмами, нагадувала класичну «дилему в'язня». Учасники цієї гри змушені обирати між співпрацею задля взаємної вигоди чи зрадою задля власного порятунку. Але те, що виглядало як стратегічна дилема, швидко трансформувалося в кризу довіри, яка зруйнувала саму логіку гри. Адже гравцем, який мав дотримуватись правил, виявився президент, готовий змінити угоду будь-якої миті.
Адміністрація Трампа почала кампанію політичного тиску проти юридичних фірм, які представляли або наймали його політичних опонентів, та проти університетів, яких звинувачували в «воук» політиці, нібито антисемітизмі та надмірному лібералізмі. Стратегія була очевидна: змусити впливові інституції або мовчати, або відкрито співпрацювати — заради збереження фінансування, репутації чи навіть права на існування.
Деякі, зокрема Колумбійський університет і кілька великих юридичних фірм, погодилися на «угоду» з адміністрацією, вважаючи, що поступки допоможуть уникнути конфлікту. Але дуже швидко стало зрозуміло: це не захищає, а навпаки — лише посилює тиск. Columbia погодилась створити силову охорону кампусу й посилити контроль за близькосхідними студіями, але це не завадило адміністрації скасувати понад 400 мільйонів доларів грантів і висунути нові вимоги.
Юридичні фірми, які погодилися на умови Білого дому, зокрема через виконання певної «безконфліктної» безоплатної роботи, згодом зрозуміли, що ці угоди стали індульгенцією для адміністрації, щоб змушувати їх виконувати політичні замовлення. Один експерт з Єльської школи права порівняв це з «юридичним рабством». Як зауважила політологиня Колумбійського університету Елізабет Сондерс, ситуація нагадує цитату Дарта Вейдера з «Імперія завдає удару у відповідь»: «Я змінюю угоду. Молися, щоб я не змінив її ще більше».
На цьому фоні деякі інституції почали переглядати свої початкові стратегії капітуляції. Першою стала Гарвардська університетська адміністрація, яка заявила, що не виконуватиме вимоги адміністрації, назвавши їх незаконними. У відповідь понад 400 університетів оприлюднили спільну заяву: «Ми говоримо єдиним голосом проти безпрецедентного втручання уряду в американську вищу освіту».
До них приєдналися юридичні фірми. Кілька з них подали позови для блокування указів Трампа, й отримали тимчасові судові заборони. Інші — підтримали публічно. Один із найяскравіших моментів — коли Microsoft розірвала контракт із фірмою, яка домовилася з Білим домом, і натомість найняла одну з опозиційних фірм.
Політичний вчений із Корнеллу Том Пепінські зауважив: «Ми помилялися, коли розглядали це як дилему в'язня. У класичному варіанті є довіра до тюремника. Але тут — зовсім інше».
У ситуації, де «джейлер» — тобто влада — не виконує свої обіцянки, модель гри руйнується. Ті, хто сподівався на порятунок шляхом мовчання або підкорення, опинилися під ще більшим пресингом. І втрата автономії, моральна капітуляція, репутаційні втрати — все це більше не виглядало вигідною альтернативою.
Це зрушення стало помітним і на вулицях. 1 травня близько 1500 юристів вийшли на протест до федерального суду на Манхеттені — це був Національний день дій юристів. Подібні акції пройшли у понад 50 містах США.
Соціальні й емоційні витрати мовчання теж стали очевидними. Лінн Паскуарелла, президентка Асоціації американських коледжів та університетів, заявила, що протягом останніх місяців спостерігає вибух морального виснаження серед ректорів. «Багато хто починає відчувати не просто дискомфорт, а моральну травму від втрати морального орієнтиру», — сказала вона.
Те, що колись здавалося неминучим ризиком — виступити проти адміністрації, — тепер усе більше сприймається як єдиний етичний шлях. Політолог Гарварду Стівен Левітський каже: «Бренд Гарварду зараз сильніший, ніж будь-коли за останні 25 років». На його думку, страх перед Трампом виявився перебільшеним. «Вони боялися, що якщо заговорять — програють. Але сталося навпаки».
Історія свідчить: коли порушуються основи угод, коли влада втрачає передбачуваність, — змінюється й логіка вибору. Поступка перестає бути рятівним рішенням. А колективний спротив стає не лише морально виправданим, а й стратегічно доцільним. Саме це, здається, зараз відбувається серед інтелектуальної та юридичної еліти США.
