Росія заявила, що знову застосувала ракету «Орешник» проти України, зробивши це лише вдруге з моменту першого запуску в листопаді 2024 року. Йдеться не про масову зброю щоденного використання, а про спеціальний інструмент тиску, який Кремль тримає для політично чутливих моментів війни.
«Орешник», назва якого перекладається як «ліщина», належить до класу гіперзвукових балістичних ракет проміжної дальності. Це означає, що ракета створена для ураження цілей на великій відстані в межах європейського театру, а не для міжконтинентальних ударів між наддержавами.
Перший запуск «Орешника» у 2024 році, за даними української сторони, мав тестовий характер. Тоді ракета була оснащена муляжними бойовими частинами, що призвело до обмежених руйнувань. Фактично Росія перевіряла систему в реальних бойових умовах, не переходячи критичних порогів ескалації.
Нинішній удар викликав значно більше занепокоєння, адже залишалося незрозумілим, чи несли бойові частини вибухівку. Навіть якщо цього разу заряди були інертними, сам факт повторного застосування ракети такого класу підвищує ставки й змінює сприйняття ризиків для України та її партнерів.
Ключова особливість «Орешника» полягає в можливості нести кілька бойових частин, здатних одночасно вражати різні цілі. Така технологія зазвичай асоціюється з міжконтинентальними балістичними ракетами, а не з системами проміжної дальності, що робить «Орешник» нетиповим і показовим зразком.
В основі «Орешника» лежить проєкт RS-26 «Рубеж», який спочатку розроблявся як міжконтинентальна ракета. Згодом його адаптували до іншої ролі, зосередженої на європейському напрямку. Це дозволило Росії обійти певні обмеження та створити інструмент для регіонального залякування.
Як і багато інших російських ракетних систем, «Орешник» теоретично може нести як ядерні, так і звичайні боєзаряди. У випадку останніх Кремль намагається підкреслювати, що навіть без ядерного оснащення ракета нібито має руйнівний ефект, співставний з тактичним ядерним ударом.
Сам Володимир Путін неодноразово заявляв, що «Орешник» неможливо перехопити сучасними системами протиповітряної оборони. Західні експерти ставляться до таких тверджень скептично, вважаючи їх частиною інформаційної війни та психологічного тиску.
За оцінками США наприкінці 2024 року, «Орешник» не є «геймченджером» на полі бою. Його називали експериментальною системою, кількість якої у російському арсеналі обмежена. Саме це пояснює, чому ракета використовується вкрай рідко і лише у виняткових випадках.
З технічного боку «Орешник» демонструє високі швидкісні характеристики. Під час запуску у 2024 році ракета долетіла до цілі приблизно за 15 хвилин і розвивала швидкість близько 13 600 кілометрів на годину. Такі параметри ускладнюють реагування та скорочують час на ухвалення рішень.
Однак військове значення ракети не обмежується цифрами. Важливішим є політичний ефект: Кремль показує, що має у резерві засоби ескалації, які може задіяти, якщо відчує загрозу власним інтересам або втрату позицій у переговорах.
Офіційне пояснення Росії щодо нинішнього запуску зводиться до версії про відповідь на нібито українську атаку дронами на одну з резиденцій Путіна в Новгородській області. Україна це категорично заперечує, а Захід називає таке обґрунтування вигаданим приводом.
Військовослужбовці беруть участь у розгортанні, російської гіперзвукової ракетної системи «Орешник», здатної нести ядерну зброю, у Білорусі, у невстановленому місці на цьому стоп-кадрі з відео, опублікованого 30 грудня 2025 року — Міністерство оборони Росії/Роздатковий матеріал
Факт, що привід для застосування ракети викликає сумніви, лише підсилює версію про демонстративний характер удару. У таких умовах «Орешник» виглядає не стільки як інструмент військової необхідності, скільки як елемент шантажу та сигналу про готовність до подальшої ескалації.
Особливу увагу привертає географія удару. Цього разу ракета була спрямована по західній Україні, регіону, що межує з Польщею — країною НАТО. Такий вибір цілі має очевидний політичний підтекст і адресований не лише Києву, а й європейським столицям.
Українська дипломатія прямо назвала цей пуск глобальною загрозою та випробуванням для трансатлантичної єдності. Коли ракети такого класу з’являються поблизу кордонів Альянсу, ризики помилок і непередбачуваних реакцій зростають у рази.
Європейський Союз і провідні країни Європи розцінили застосування «Орешника» як явну ескалацію. Вони наголошують, що Москва намагається залякати союзників України та послабити їхню готовність надавати військову й політичну підтримку.
Контекстом для запуску ракети стали активні дипломатичні зусилля щодо пошуку рамок можливого миру. США, Україна та європейські партнери намагалися узгодити позиції, перш ніж виходити на розмову з Росією. Саме в цей момент Кремль продемонстрував, що не збирається знижувати тиск.
Для Москви «Орешник» у цій логіці є інструментом повернення себе в центр уваги. Якщо дипломатія розвивається без урахування російських вимог, Кремль нагадує про свою військову силу і здатність різко змінювати атмосферу переговорів.
Водночас усередині самої Росії немає повної єдності щодо доцільності таких запусків. Частина воєнних коментаторів визнає, що «Орешник» — це радше політичний аргумент, ніж практична зброя для досягнення тактичних результатів на фронті.
Обмежена кількість ракет означає, що їх не можуть використовувати регулярно. Кожен пуск — це свідоме рішення з високою політичною вагою. Саме тому аналітики вважають, що Кремль здатен дозволити собі лише кілька таких «демонстрацій» на рік.
Для України поява «Орешника» в небі означає посилення психологічного тиску на суспільство і спробу підірвати відчуття безпеки навіть у віддалених від фронту регіонах. Це доповнює масовані атаки дронами та ракетами по енергетиці й містах.
Для Заходу ключовим питанням стає реакція. Якщо такі сигнали сприйматимуться як аргумент для поступок, Кремль отримає стимул повторювати практику. Якщо ж відповіддю стане посилення підтримки України та оборонних спроможностей, ефект залякування може зійти нанівець.
У ширшому сенсі «Орешник» уособлює зміну характеру війни, де межа між військовими діями та політичними повідомленнями стирається. Ракета стає мовою дипломатії, а кожен пуск — частиною переговорної тактики.
Поява таких систем у серійному виробництві та їх передача союзникам Росії, зокрема Білорусі, лише розширює поле ризиків. Це означає, що гіперзвукова тема не зникне з європейського порядку денного навіть у разі заморожування бойових дій.
У підсумку «Орешник» — це не стільки про конкретну ціль в Україні, скільки про баланс страху і стримування. Його застосування показує, що Кремль робить ставку на демонстрацію крайніх можливостей саме тоді, коли відчуває загрозу своїм позиціям у війні та переговорах.
Питання полягає не лише в тому, чи буде «Орешник» використано знову, а в тому, чи дозволить міжнародна спільнота перетворити такі пуски на нормальний інструмент політичного тиску. Від відповіді на це залежить не лише хід війни, а й майбутня безпека Європи.
Частина російського гіперзвукового ракетного комплексу «Орешник», здатного нести ядерну зброю, на місці російського ракетного удару під час нападу Росії на Україну у Львівській області, Україна, 9 січня 2026 року — Служба безпеки України
