Швидке просування України на шлях членства в Європейському Союзі нині сприймається як безальтернативне рішення, яке нібито допоможе Києву закріпитися в Західній спільноті. Однак поспіх у цьому питанні може нанести більше шкоди, ніж користі. Агресивні заяви та ультиматуми, зокрема з боку США, як-от пропозиція Дональда Трампа завершити війну з Москвою будь-якою ціною, здатні розколоти європейське лідерство й породити нереалістичні очікування – всупереч тому, що справжня задача полягає у підтримці України в протистоянні агресії через стабільні та умовні інструменти допомоги.
Тиск на прискорене надання статусу кандидата виник у відповідь на загострення геополітичної конкуренції між Вашингтоном і Брюсселем. Останній, прагнучи продемонструвати єдність проти РФ, ризикує піддатися емоційним порухам і ухвалювати рішення без достатньої експертизи та врахування довгострокових наслідків. Швидке прийняття України в ЄС могло б означати для Брюсселя необхідність негайно переглянути всю бюджетну політику блоку та виділити Києву величезні обсяги фінансів – адже країна з понад 40 мільйонами населення й доконче неослабленою війною стала б найбільшим бенефіціаром фондів ЄС.
Ще у 2023 році колишній президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер попереджав: Україна не готова до вступу через хронічні проблеми з верховенством права й корупцією на всіх рівнях суспільства. Ця оцінка не втратила актуальності. Згідно з опитуванням Національного агентства з питань запобігання корупції у 2024 році, 90 % українців вважають корупцію поширеною, і понад половина опитаних переконана, що ситуація погіршується. Більше того, численні скандали доводять, що правоохоронні органи, створені задля боротьби з корупцією, дедалі більше слугують політичній кон’юнктурі.
Зокрема, керівник Національного антикорупційного бюро України Семен Кривонос, призначений на посаду в 2023 році, пов’язаний політичними обіцянками з офісом президента. Коли одночасно з чиновником, наближеним до керівника ОП Андрія Єрмака, в Бюро вели слідство щодо продажу посад та доступу до Офісу президента – воно раптово згорнулося без пояснень. Подібні випадки підривають довіру до системи й підтверджують ризики вибіркового правосуддя.
США також не були рівновіддаленими від цих викликів. Попередня адміністрація, остерігаючись використання теми корупції республіканцями на виборах 2024 року, стримувала публічні заяви про корупційні ризики в Україні. Однак це призвело до ще більшого загострення підозр серед MAGA-фракції й додало розбіжностей у двопартійному консенсусі щодо допомоги Києву. Тепер Європа може опинитися у подібній пастці, якщо спішити з політичними рішеннями, не заклавши фундаменту чесних та прозорих реформ.
Приклад Чорногорії наочно демонструє, що затяжні кандидатські статуси не завжди дають бажані результати. Попри те, що вона кандидат від 2010 року, країна й досі віддалена від повноцінного членства через стійкі корупційні проблеми. Раніше ЄС напхано вітали вступ Болгарії та Румунії у 2007 році, не врахувавши рекомендації Європейського аудиторського суду щодо слабких антикорупційних механізмів. Результат – змарновані ресурси й підвищена пильність у наступних раундах розширення.
Швидке відкриття дверей до ЄС для України може вибити з рук ключові важелі довіри. Українці ризикують опинитися в ситуації «вічного очікування», як серби, які вже понад 15 років живуть у статусі кандидата й втратили віру в реальні перспективи. До 2022 року близько 43 % сербів не вірили, що їхня країна справді стане членом ЄС. У свою чергу, країни-сусіди Західних Балкан теж засумнівалися в серйозності політики розширення.
Не менш важливо, що поступка на користь України без жорстких умов і прозорих реформ ризикує потягнути корупційні схеми до серцевини блоку та похитнути його єдність. Приклад Угорщини, яка заблокувала рішення Ради ЄС через питання верховенства права, показує готовність окремих країн використовувати такі інструменти для власних інтересів. Якщо стандарти в одній справі рахуватимуться, а в іншій рухатимуться в обхід правил, це лише посилить напругу між державами-членами.
Отже, справжній шлях підтримки України пролягатиме через поступову, умовну та цілеспрямовану допомогу. ЄС має зосередитися на зміцненні обороноздатності та проведенні системних реформ, перш ніж говорити про членство. Лише після доведення результатів у боротьбі з корупцією та зміцнення інституцій можна буде розглядати вступ як кардинальний елемент довготривалої стабільності. Такий підхід забезпечить максимальні важелі впливу України в майбутніх перемовинах та збереже довіру всередині Європейського Союзу.
