Одного трагічного дня 79 року Помпеї опинилися під невпинним обстрілом із неба: сусідній вулкан Везувій викинув стовб багатокілометрової висоти, з якого падали спалені камінці та попіл. Місто-курорт, що розташовувалося поряд із лагуною, перетворилося на пекельний котел. Багато жителів у паніці намагалися врятуватися разом із рідними, але близько півтори тисячі тих, хто залишився всередині мурів, згинули під лавиною вулканічних уламків.
Одним із символів цієї катастрофи стала розкопана нещодавно резиденція, відома як Дім Елли та Фрикса, названа на честь яскравої фрески в їдальні, де відтворено легенду про братів і сестер, які втекли гніздовим бараном. Цей малий, але ошатний будинок прикрашали стіни з театральними ілюзіями — яскравими червоними, помаранчевими та синіми мотивами, створеними технікою trompe l’oeil. Центральний атріум із відкритим дахом, що слугував для вентиляції та збору дощової води, став водночас зручним жолобом, по якому наповнювалися гарячі lapilli — дрібні камінці, що падали стовпом попелу.
За словами директора Археологічного парку Помпеї Габріеля Цухтріґеля, більшість мешканців “не мали жодного уявлення про реальні масштаби лиха”, багато хто вірив, що настав кінець світу. Родина в Домі Елли та Фрикса намагалася бодай трохи уповільнити вторгнення стін lapilli: вони штовхнули дерев’яне ліжко до дверей задньої кімнати, ніби барикаду, сподіваючись зупинити потік розпечених уламків. Згодом розсипчастий попіл зацементував це ліжко на місці, і сучасні археологи заповнили і його, і порожнини під ним гіпсом, відтворивши точні контури дерев’яної рами.
Обвалений дах. Археологічний парк Помпеїв
Ваза, закопана в одній з кімнат. Археологічний парк Помпеїв
Упродовж подальших розкопок у тріцклініумі — офіційній їдальні, де родина планувала перечекати лихо — знайдено чотири скелети. Дослідники припускають, що це були члени однієї родини, можливо, разом із якимись рабами, які також працювали в домі. Однак остаточно не відомо, чи загиблі мешкали тут постійно, чи знайшли прихисток, коли господарі вже залишили будинок. Серед залишків — бронзова булла, дитячий амулет, що носили вільновідпущені хлопчики як оберіг до досягнення повноліття. Іронія страшної долі полягає в тому, що оберіг не врятував навіть тих, кого мав захищати.
Перші розкопки ще наприкінці XVIII століття провели наполеонівські дослідники за дорученням Карла III. Вони шукали коштовності та мистецькі артефакти й майже не звертали уваги на людські останки, які часто руйнували під час пошуків «скарбів». Сьогодні інтерес археологів саме до цих решток набагато глибший: вони не лише реконструюють побут і топографію інтер’єру, але й з’ясовують, як люди готувалися до катастрофи і як намагалися взаємно підтримати один одного в останні хвилини життя.
У планах на найближчі роки — провести ДНК-аналіз цих кісток, аби встановити генеалогічні зв’язки між загиблими. Проте вже зараз цю знахідку сприймають як потужний нагадувач про людяність у момент апокаліпсису. Будь-яке дослідження доводить, що навіть у найбільш безнадійній ситуації люди не залишали один одного: останнім притулком родини став спільний простір під обваленими стінами, де вони, можливо, трималися за руки та обігрівали одне одного власним тілом.
Людські останки з однієї з кімнат. Археологічний парк Помпеїв
Під час кожного візиту до Помпеїв туристів особливо вражають не просто архітектурні руїни чи вишукані фрески, а людські історії, збережені в попелі. “Хоч хто б вони були — родина чи група рабів — вони стали останніми, хто подарував одне одному тепло і турботу в останні миті,” — підкреслює професор Корнельського університету Кейті Барретт. І справді, всі деталі у Домі Елли та Фрикса, від лакованих стін до слідів дерев’яних меблів, говорять про те, що людина завжди залишатиметься у центрі будь-якої археологічної розвідки, навіть попри століття, що відділяють нас від тих драматичних днів.
