Усе це відбувається на тлі політичних рішень, що вказують на спробу узурпувати контроль над боротьбою з корупцією.
Передчуття загрози: попередження, що стали реальністю
10 липня 2025 року між журналістами та високопосадовцями Національного антикорупційного бюро і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури відбулася розмова, яка згодом виглядатиме як пророцтво. Під час цієї зустрічі пролунала фраза, що "якщо суспільство не дотисне призначення керівника Бюро економічної безпеки, наступною мішенню стане НАБУ і САП". Ці слова вже тоді були тривожним сигналом, який, як виявиться пізніше, не був перебільшенням.
Після гучного скандалу з БЕБ, увага політичного центру тяжіння, схоже, перенеслася на установи, що залишалися найбільш незалежними в системі правосуддя. НАБУ і САП тривалий час стояли осторонь від адміністративного впливу та були прикладом ефективної протидії корупції навіть у найвищих ешелонах влади. Але саме тому вони стали незручними.
Це передчуття не виникло на порожньому місці. Усередині антикорупційних органів відчували зростання тиску, поява невиправданих запитів, дивні витребування справ, де фігурували працівники цих структур. Подібні симптоми в минулому часто передували масштабним "зачисткам" або показовим репресіям.
Та найголовніше — сигнал тривоги не був почутий суспільством. І, можливо, саме тому наступний крок не змусив себе чекати.
Політична прелюдія: як кадрові рішення відкрили шлях атаці
Після призначення Руслана Кравченка новим генеральним прокурором події почали розгортатися з показовою швидкістю. Він одразу витребував усі справи, де фігурували представники НАБУ і САП. Для їхнього аналізу була створена спеціальна група прокурорів, яка працювала над файлами в надзвичайно стислий термін. Це вже виглядало не як належний перегляд діяльності підлеглих, а як цілеспрямована підготовка до атаки.
У той же час розгорталася медійна кампанія. У різних джерелах почала з’являтися інформація, яка підштовхувала громадську думку до ідеї, що в НАБУ є проблеми. Публікації та коментарі натякали на внутрішню зраду, недоброчесність або навіть підривну діяльність. І хоча жодного конкретного доказу озвучено не було, інформаційне поле наповнювалося тривогою і недовірою.
17 липня, через тиждень після тієї знакової розмови з антикорупційними працівниками, новопризначена прем’єрка Юлія Свириденко в парламенті чітко дала зрозуміти, що питання призначення керівника БЕБ — закрите. Це було остаточним підтвердженням, що процес контрольованого реформування без участі незалежних інституцій стартував.
І вже за чотири дні після цього, 21 липня, у НАБУ провели обшуки.
Обшуки як інструмент деморалізації: не пошук правди, а демонстрація сили
Обшуки, які провели в НАБУ, стали логічним продовженням політичного тиску. Але їхній характер викликав чимало запитань. Використання старих справ, зокрема про ДТП, які роками розслідувалися безрезультатно, мало всі ознаки акції, спрямованої не на встановлення істини, а на демонстрацію сили.
Це — класична технологія створення ефекту масовості, коли замість суті важливішим стає масштаб. Під підозру або обшуки підпадає одразу багато людей, офіс частково паралізований, працівники дезорієнтовані. Така тактика не дозволяє навіть зрозуміти, де справжні звинувачення, а де — лише медійна декорація.
Особливе обурення викликає той факт, що все це супроводжується звинуваченнями у зв’язках з Росією. Якщо бодай частина цих тверджень відповідає дійсності, то логіка диктує зовсім інші дії — внутрішнє розслідування, очищення структури, жорстка кадрова реакція. Але, на жаль, поки ми бачимо лише деструктив і дискредитацію, а не прагнення до істини.
Дії правоохоронних органів виглядають як удар по самому серцю незалежної антикорупційної інфраструктури. Йдеться не про окремі кадрові конфлікти чи претензії до процедур — це системна спроба підірвати довіру до самого принципу незалежності в антикорупційній сфері.
Стратегія дискредитації: як формується нова реальність
Інформаційні атаки — невід’ємна частина сучасної політики. І в цій історії ми бачимо їхню класичну реалізацію: спочатку створення загального інформаційного фону, потім — "викриття", згодом — масові процесуальні дії, які самі собою стають новиною. Але що далі?
Очевидно, що далі — тиша. Жодна з попередніх інформаційних атак, подібних до цієї, не завершувалася реальними вироками чи серйозними організаційними наслідками. Залишалося тільки враження. І цього враження достатньо, аби суспільство почало сумніватися в тих, хто донедавна був символом спротиву корупції.
Формується нова реальність, у якій незалежні антикорупційні органи знову можуть опинитися під політичним контролем. За відсутності суспільного тиску ця трансформація відбудеться без особливого спротиву.
Найстрашніше в цій історії — поступова нормалізація дискредитації. Коли суспільство звикає до того, що звинувачення можуть бути інструментом політики, а не доказом провини, ми втрачаємо фундамент правової держави. І відновити його буде вкрай складно.
Незалежність під загрозою: що робити суспільству
Те, що сталося, — це сигнал. Гучний, тривожний, болісний. Він свідчить, що навіть ті установи, які були символом чесності та професійності, не є захищеними. Але чи зможемо ми на нього правильно відреагувати?
Передусім — важливо зберігати тверезу оцінку подій. Не кидатися в емоції, але й не дозволяти вбити апатію. Прозорість, відкритість, відповідальність — саме ці принципи мають бути мірилом дій і НАБУ, і тих, хто зараз виступає проти них.
Громадянське суспільство, медіа, правозахисні організації — усі ми маємо стати сторожами справедливості. Не дозволити замовчати ключові питання. І найголовніше — вимагати відповідей. Якщо звинувачення мають під собою підстави — хай вони будуть доведені в суді. Якщо ж це політична кампанія — ми маємо назвати її саме так.
Антикорупційна система — не бюрократична надбудова. Це основа нашої здатності бути вільними. І якщо зараз її зламають, наступного разу вже нікому не буде кого захищати.
