Новий раунд бойового протистояння між Тель-Авівом та Тегераном завершився потужними ударами Ізраїлю по ядерних центрах та військових об’єктах Ірану — але цього разу реакція традиційних партнерів виявилася більш стриманою, аніж під час попередніх обмінів ударами.
Вперше за багато років Вашингтон та Лондон утрималися від відкритої участі в операції, обмежившись заявами про «глибоке занепокоєння» та закликами до обох сторін уникати подальшої ескалації. Багато європейських урядів, які раніше беззастережно підтримували безпеку Ізраїлю, тепер відверто побоюються загострення, здатного втягнути в конфлікт весь Близький Схід.
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер рішуче наголосив, що «ескалація нікому не служить на користь», закликаючи обидві сторони повернутися до дипломатичного діалогу. Голова Європейської дипломатії Кая Каллас охарактеризувала ситуацію як «надзвичайно небезпечну», а видані Брюсселем заяви містили прохання про утримання від подальших ракетних і дронових атак, які можуть призвести до неконтрольованого загострення.
Цей стриманий тон став наслідком критики ізраїльської кампанії в секторі Газа, під час якої ряд європейських країн засудили блокаду гуманітарних коридорів і порушення норм міжнародного права.
Водночас частина середземноморських та арабських сусідів Ізраїлю, таких як Єгипет і Йорданія, проігнорувала обмеження та заявила про готовність захищати свій повітряний простір, але чітко підкреслила, що не планує долучатися до бойових дій. Каїр назвав ізраїльський удар «прямою загрозою регіональній та міжнародній безпеці», а Амман повідомив про перехоплення декількох снарядів, які порушили кордон Йорданії. Як і минулого разу, ці країни прагнуть зберегти баланс: з одного боку, вони не можуть ігнорувати загрозу з боку Ірану, з іншого — не бажають ставати об’єктом помсти.
Важливо зазначити, що інші традиційні союзники Ізраїлю — Сполучені Штати та Франція — висловили складні, але підтримуючі заяви. Президент Трамп у коментарі для CNN підтвердив: «Ми, звичайно, підтримуємо Ізраїль», і закликав Іран «припинити ядерну діяльність до того, як стане надто пізно». Президент Франції Еммануель Макрон, хоча й критикував Ізраїль за дії в Газі, заявив, що жодна держава не може відмовитися від права на самооборону, особливо коли йдеться про уразливі об’єкти ядерної інфраструктури.
Німецький канцлер Фрідріх Мерц також виступив на підтримку права Ізраїлю захищати свій суверенітет, нагадавши про відмову Ірану виконувати міжнародні домовленості щодо обмеження ядерних програм. Проте водночас Берлін висловив заклопотаність із приводу можливої помсти з боку Тегерана та ризику подальшої ескалації, яка може призвести до кібератак на критичну інфраструктуру Європи або до розширення загрози ракетних обстрілів.
Консультанти з безпеки зазначають, що тепер Іран може відреагувати не прямими ударами по Ізраїлю, а багатофронтальними «гібридними» атаками: кіберштурмами на енергомережі, постачальницькі ланцюги або атакою на морські шляхи в Червоному та Оманському затоках. Саме тому уряди країн Перської затоки уважно стежать за ситуацією: блокада Ормузької протоки фактично призведе до глобальної енергетичної кризи та підриву їхньої економічної стратегії диверсифікації.
Економічні наслідки вже відчутні: авіакомпанії скасували десятки щоденних рейсів у регіоні, а ціни на нафту упродовж останніх днів зросли на понад 5 %. Туристичний сектор, який тільки почав оговтуватися після пандемії, знову опинився під ударом. Країни Леванту, включно з Ліваном та Сирією, не готові до чергової хвилі міграційного тиску й гуманітарних викликів.
Аналітики відзначають, що нинішня ситуація створює прецедент: навіть повне невтручання США та ЄС уже не гарантує стримування Ірану від помсти. Поки що посол США в регіоні підтвердив готовність надати Ізраїлю можливу допомогу в обороні, якщо це буде потрібно, але чітких планів участі в нових ударах не оголошено. Це свідчить про те, що в поглядах союзників домінує запобіжний принцип — «не провокувати, але бути готовим захищатися».
Підсумовуючи, можна констатувати: найсильніші союзники Ізраїлю більше не готові автоматично підтримувати будь-яку його військову операцію. Замість одностайного «так» лунають заклики до діалогу, остерігання від масштабної війни та побоювання за стабільність глобальної економіки. Утім саме це відкриває нову сторінку в регіональній дипломатії: Ізраїлю доведеться балансувати між демонстрацією сили та задоволенням зростаючих побажань партнерів щодо стриманості та мирних переговорів.
