Контекст і позиція України: у пошуках справжнього миру, а не ілюзій минулого
Переговори між Україною та Росією, які нещодавно відбулися в Стамбулі, стали черговою спробою дипломатичного врегулювання масштабного конфлікту. Однак, як наголосив керівник Офісу президента України Андрій Єрмак, українська сторона не дозволить пов’язати ці дискусії з тими, що мали місце на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Саме ця спроба з боку Росії — повернути наратив до умов і формул того періоду — викликає глибоке занепокоєння та спротив у Києві.
За словами Єрмака, єдине, що об’єднує нинішні перемовини з переговорами 2022 року — це географія: місто Стамбул. Нічого більше. Усе інше змінилося докорінно: міжнародна підтримка, ситуація на фронті, готовність українського суспільства до компромісів, і навіть геополітичний ландшафт. Ці фактори формують нову основу для будь-яких майбутніх домовленостей.
Україна неодноразово заявляла про свою відданість принципам міжнародного права, поваги до суверенітету і територіальної цілісності. І будь-які переговори, які намагаються знехтувати цими принципами — зокрема, через повернення до старих сценаріїв — приречені на провал. Саме тому спроби нав’язати асоціації зі стартовим етапом війни у 2022 році втрачають свою актуальність та підтримку.
Переговори в Стамбулі: новий раунд чи стара риторика?
Місто Стамбул, яке вже вдруге стає місцем українсько-російських переговорів, на цей раз зустріло представників Туреччини, США та України. Крім того, окремо відбулася зустріч за участю делегацій України та Росії. Попри намагання деяких західних оглядачів трактувати це як повернення до формату 2022 року, українська сторона твердо стоїть на позиціях нової епохи.
Цього разу до обговорення були залучені більш широкі партнери, а не лише дві сторони конфлікту. Такий формат змінює динаміку переговорів і не дозволяє жодній зі сторін диктувати порядок денний у вигідному для себе ключі. Позиція України чітка: перемовини мають ґрунтуватися на принципах Статуту ООН, гарантіях безпеки та повазі до її державного суверенітету.
Скептицизм, який озвучив держсекретар США Марко Рубіо щодо результатів переговорів, цілком виправданий. Адже за відсутності конкретної стратегії з боку Москви та її небажання визнавати зміни, що сталися з 2022 року, важко очікувати швидких проривів. Проте сама участь широкого кола міжнародних партнерів є важливим сигналом: світ не готовий до миру за рахунок України.
Чому 2022 рік — не точка відліку, а болісне попередження
На початку повномасштабної війни в 2022 році багато хто покладав надії на переговори як засіб зупинити насильство. У Стамбулі тоді обговорювалися варіанти нейтрального статусу України, гарантії безпеки, майбутнє Криму та Донбасу. Проте ці переговори зазнали краху, передусім через відсутність щирості та політичної волі з боку агресора.
Україна з тих пір пройшла величезний шлях. Військові здобутки, стійкість народу, дипломатична активність і згуртованість із західними партнерами кардинально змінили ситуацію. І сьогоднішня переговорна позиція Києва — це не пошук компромісу заради компромісу, а чітка ідея: мир можливий лише на справедливих умовах.
Повернення до моделей 2022 року означало б не лише зраду тисячам загиблих, а й легітимацію воєнної агресії як прийнятного засобу впливу у XXI столітті. Це неприйнятно для України, і це має бути неприйнятним для всього цивілізованого світу. Тому кожна спроба звести нові переговори до рівня перших — це не дипломатія, а маніпуляція.
Геополітична підтримка та трансформація позицій союзників
Сьогодні Україна заручилася більшою міжнародною підтримкою, ніж будь-коли з початку повномасштабного вторгнення. Саміт у Рамштайні, рішення Європарламенту, активізація військової допомоги з боку США та країн НАТО — все це створює новий контекст для мирного врегулювання. Переговори більше не є закритим клубом, де великі держави вирішують долю менших народів. Україна — повноцінний суб’єкт, який диктує власні умови.
Участь міжнародних партнерів у стамбульських зустрічах демонструє зміну балансу сил. Туреччина, як потенційний медіатор, виступає не на боці жодної з сторін, а як гарант конструктивного діалогу. США та інші союзники більше не намагаються грати роль нейтральних посередників, а підтримують Україну у її праві на спротив та самовизначення.
Думка Дональда Трампа про необхідність особистої зустрічі з Володимиром Путіним викликала неоднозначну реакцію. Проте очевидно, що будь-які перемовини, в яких Україна не є центральним учасником, не можуть мати легітимності. Саме Київ, а не Вашингтон чи Москва, повинен бути джерелом рішення щодо майбутнього миру.
Висновок: нові переговори — нові умови, нові цілі
Спроба Росії повернутися до умов 2022 року через створення паралелей із першим раундом переговорів у Стамбулі — не більше ніж інформаційна маніпуляція. Україна чітко окреслила свої «червоні лінії», серед яких — жодних поступок у питаннях територіальної цілісності, поваги до міжнародного права та національного суверенітету.
Ця позиція є свідченням глибокої трансформації української дипломатії: від реактивної до проактивної, від оборони — до формування глобального порядку денного. Світ змінився. Україна змінилася. І майбутнє миру — також має бути іншим.
