На саміті союзників України в Парижі Сполучені Штати вперше публічно підтримали широку рамку гарантій безпеки. Йдеться про зобов’язання, які мають стримати Росію від повторного нападу та зафіксувати механізм допомоги Києву у разі ескалації.
Зустріч «коаліції рішучих» зібрала переважно європейські держави, які намагаються підготуватися до сценарію перемир’я з Росією. Логіка проста: якщо пауза у війні настане, її потрібно захистити ресурсами, правилами та політичною волею, а не лише заявами.
На відміну від попередніх раундів, у Парижі були присутні американські емісари Стів Віткофф і Джаред Кушнер, а також головний американський генерал у Європі Алексус Гринкевич. Їхня участь стала сигналом, що Вашингтон не відходить убік від безпекової архітектури.
Після саміту Віткофф заявив, що Дональд Трамп «рішуче стоїть за безпековими протоколами». Ці протоколи, за його словами, мають одночасно стримувати нові атаки та забезпечувати оборону, якщо Росія знову вдарить. Це важливий меседж для ринку ризиків і союзників.
Кушнер підкреслив, що будь-яка фінальна угода для України має містити «реальний запобіжник» і надійні «бекстопи», щоб війна не повторилася. Для Києва це центральна умова, бо без гарантій безпеки перемир’я стає перервою для перегрупування агресора.
Окрема частина дискусії стосувалася моніторингу припинення вогню. У заяві коаліції зазначено, що союзники братимуть участь у запропонованому США механізмі верифікації, який спиратиметься на дрони, сенсори та супутники, а не на американські війська на землі.
Президент України Володимир Зеленський після зустрічі назвав домовленості сигналом серйозності Європи та «коаліції рішучих» щодо реальної безпеки. Водночас він визнав, що ще треба визначити, як саме працюватиме моніторинг перемир’я і як підтримуватиметься та фінансуватиметься українська армія.
Зеленський подякував США за готовність бути «бекстопом» у ключових блоках: гарантії безпеки, контроль перемир’я та відбудова України. Це важливо політично, бо розширює поняття безпеки за межі фронту, включаючи ресурси на відновлення та стійкість держави після угоди.
Важливий нюанс: заява лідерів не була прямо схвалена Сполученими Штатами, а деталі американської ролі стали м’якшими порівняно з раннім проєктом. З документа прибрали формулювання про використання можливостей США для підтримки багатонаціональних сил в Україні, що залишає простір для тлумачень.
Попри це, європейські столиці трактують участь американських емісарів як доказ, що США залишаються в контурі. Для Європи це критично: без американського «якоря» будь-яка система стримування Росії буде дорожчою, повільнішою і політично складнішою для внутрішнього продажу виборцю.
Переговори про завершення майже чотирирічної війни прискорилися з листопада, але Москва не демонструє готовності до поступок. Росія також не дала публічних сигналів, що прийме угоду з тими гарантіями безпеки, які просувають союзники України, а це означає, що ризик зриву лишається високим.
Фокус поступово змістився від загальних обіцянок військової допомоги до юридично обов’язкових гарантій безпеки. Саме правові зобов’язання мають заповнити головну прогалину: що станеться, якщо Росія порушить перемир’я. Дискусія про потенційну військову відповідь неминуче буде політично токсичною.
У заяві зазначено, що зобов’язання можуть включати застосування військових спроможностей, розвідки та логістики, дипломатичні ініціативи і додаткові санкції проти РФ. Ключове слово тут — «фіналізувати» обов’язкові зобов’язання, тобто перейти від рамки до конкретних протоколів реагування.
Європейські лідери, зокрема Емманюель Макрон, Кір Стармер, Дональд Туск і Джорджа Мелоні, наголосили на відновленні єдності між Європою та США. Для Києва це не риторика, а запобіжник від сценарію, коли підтримка розмивається через виборчі цикли та внутрішні кризи союзників.
Питання довіри до Трампа все одно залишалося у повітрі, тим більше на тлі його заяв про Гренландію. Макрон і Стармер відмовилися підігравати сумнівам, бо в логіці гарантій безпеки важлива не симпатія, а здатність створити механізм, що працює навіть при зміні настроїв у столиці.
Паралельно коаліція задекларувала європейське лідерство у створенні «багатонаціональних сил для України». Мета — допомогти відновленню ЗСУ, посилити стримування та підтримати безпеку після перемир’я, із «запропонованою підтримкою США». Це формулювання навмисно широке.
Франція та Британія підписали декларацію намірів щодо майбутнього розгортання багатонаціональних сил після досягнення припинення вогню. Макрон припустив відправлення тисяч французьких військових. Стармер підкреслив, що йдеться про правову рамку для роботи партнерських сил на українській території.
Сенс цієї рамки — закрити небо й море, відновлювати спроможності армії та створити стримування, яке Росія не зможе «перевірити на слабкість». Але саме тут починається найскладніше: політичні мандати, правила застосування сили, фінансування, і головне — що вважати порушенням перемир’я.
Росія раніше відкидала присутність військ країн НАТО в Україні, тому будь-який план має враховувати ризик ескалації та російських інформаційних операцій. Якщо гарантії будуть занадто розмитими, Москва сприйме це як запрошення до шантажу. Якщо надто жорсткими — як привід для зриву домовленостей.
Технологічний моніторинг через дрони та супутники виглядає прагматично: він масштабований і зменшує ризики прямого зіткнення. Але він потребує єдиної системи збору даних, спільних критеріїв інцидентів і швидкої політичної реакції. Без цього верифікація стане лише інструментом для взаємних звинувачень.
Друга критична лінія — підтримка та фінансування української армії після перемир’я. Якщо Київ не матиме ресурсів на оборону, будь-які гарантії безпеки перетворяться на папір. Саміт у Парижі фактично визнав: без довгострокових бюджетних рішень неможливо забезпечити стримування Росії.
Третя лінія — відбудова України як компонент безпеки. Інфраструктура, енергетика, оборонна промисловість і економічна стабільність прямо впливають на стійкість держави. Якщо відбудова буде повільною, суспільна втома і демографічні втрати послаблять країну сильніше за будь-яку дипломатичну паузу.
Парижський саміт показав зсув у риториці США: від спостереження до підтримки контурів безпеки. Але ключовий тест попереду — чи стануть «протоколи» юридично обов’язковими гарантіями безпеки з конкретними діями, а не набором красивих формулювань на випадок повторного вторгнення.
У найближчі тижні визначальними будуть деталі: як саме працюватиме моніторинг перемир’я, хто і як фінансує українську армію, та які санкції й військові кроки запускаються автоматично при порушенні. Без такої автоматизації Росія знову гратиме на затягування та розкол союзників.
Саміт в Єлисейському палаці в Парижі, Франція, 6 січня 2026 року — Людовік Марін
