Спільна атака США та Ізраїлю на Іран стала кульмінацією багаторічної стратегії Беньяміна Нетаньягу. Прем’єр Ізраїлю понад три десятиліття позиціонував Ісламську республіку як головну загрозу безпеці Ізраїлю, Близького Сходу та світовому порядку.
Тепер декларована мета війни виходить за межі стримування ядерної програми. У публічних зверненнях і Нетаньягу, і Дональд Трамп фактично закликали іранців до повстання, формулюючи зміну режиму як бажаний фінал військової операції.
«Наші спільні дії створять умови, щоб сміливий іранський народ узяв долю у власні руки», — заявив ізраїльський прем’єр. Президент США у своєму відеозверненні додав: «Коли ми завершимо, заберіть свою країну».
За попереднім аналізом Дейком, така риторика переводить конфлікт у принципово іншу площину: від обмеженої воєнної операції проти ядерної інфраструктури до відкритої стратегії regime change, що історично має високий рівень непередбачуваності.
Для Нетаньягу повалення ісламського режиму стало б історичним досягненням. Він неодноразово порівнював керівництво Ірану з тоталітарними режимами ХХ століття, наголошуючи, що ядерна програма Тегерана — це питання виживання Ізраїлю.
Торік спільні удари США та Ізраїлю завдали суттєвої шкоди ядерній інфраструктурі Ірану та ліквідували частину військового й наукового керівництва. Паралельно Ізраїль послабив іранські проксі у Лівані, Сирії, Ємені та Газі, зміцнивши власну впевненість.
Внутрішній політичний вимір також важливий. Після виснажливої війни з ХАМАС та перед виборами Нетаньягу потребує стратегічної перемоги. Успіх проти Ірану міг би зміцнити його позиції та переформатувати політичний порядок денний.
Втім, зміна режиму — значно складніше завдання, ніж знищення військових об’єктів. Іран — держава з населенням близько 93 мільйонів осіб, зі стійкими інститутами безпеки та ідеологічно мотивованими структурами.
Аналітики застерігають від надмірних очікувань. Ізраїльська експертка Шира Ефрон із RAND зазначає, що припущення про крихкість режиму можуть виявитися хибними. Декларативна «декапітація» керівництва не гарантує системного колапсу.
Колишній керівник іранського напрямку військової розвідки Ізраїлю Денні Цитрінович ставить прагматичне питання: якщо верховний лідер залишиться живим, а Іран продовжить ракетні обстріли, як довго триватиме війна?
Тривала повітряна кампанія може активізувати союзників Тегерана в Лівані, Ємені та Іраку. У разі екзистенційної загрози режим може діяти без обмежень, підвищуючи ціну конфлікту для США та Ізраїлю.
Невідомою залишається і реакція самого іранського суспільства. Частина населення протестувала проти влади й раніше, однак жорсткі репресії продемонстрували готовність силових структур захищати систему.
Оголошення зміни режиму офіційною метою ускладнює можливість повернення до переговорів. Якщо стратегія базується на поваленні влади, простір для компромісу різко звужується, а дипломатичний маневр стає майже неможливим.
Директор іранської програми Інституту національної безпеки в Тель-Авіві Раз Зімт припускає альтернативний сценарій — не повне повалення, а трансформацію всередині режиму. Можлива боротьба за наступництво може змінити баланс сил.
У разі загибелі аятоли Алі Хаменеї країна може зануритися у внутрішній перехідний період. Такий розвиток подій здатен тимчасово обмежити зовнішню активність Тегерана і створити вікно для нової конфігурації влади.
Однак історія регіону демонструє: силове втручання не гарантує стабільного політичного результату. Приклади Іраку та Лівії свідчать, що vacuum влади може породити нові конфлікти й радикалізацію.
Геополітичний баланс на Близькому Сході нині надзвичайно крихкий. Участь США підвищує ставки, а будь-яка ескалація здатна вплинути на енергетичні ринки, безпеку морських шляхів та глобальну економіку.
У стратегічній перспективі Нетаньягу робить найризикованішу ставку своєї політичної кар’єри. Якщо режим у Тегерані ослабне або трансформується, він закріпить образ лідера, який змінив регіональну архітектуру безпеки.
Якщо ж іранська система вистоїть, конфлікт може затягнутися, посилити антиізраїльські настрої та втягнути союзників Тегерана у ширше протистояння. Тоді ставка на regime change перетвориться на довготривалу війну на виснаження.
Сьогоднішня операція — це не лише військовий маневр, а й стратегічний експеримент. Чи здатні зовнішні удари запустити внутрішні зміни — питання, відповідь на яке визначить майбутнє Ірану, Ізраїлю та всієї регіональної безпеки.
