Ранок наступного дня після ізраїльських авіаударів перетворив спокійний Тегеран на картину руйнувань і паніки: мешканці вийшли на вулиці з роззявленими ротами, скуті від шоку, і почали оцінювати масштаб нищівних вибухів, які тривали всю ніч. Громадський транспорт стояв порожнім, а вулиці були всіяні уламками будівель та розбитим склом — свідченням того, як раптово мирне місто опинилося в епіцентрі наймасштабнішої за останні роки операції Ізраїлю проти Ірану.
Згідно з повідомленнями іранських чиновників, уражено щонайменше дюжину військових баз, склади ракет та науково-дослідні центри в кількох містах держави, зокрема штаб-квартиру Корпусу вартових ісламської революції в районі Парчін під Караджем і ключовий ядерний комплекс у Натанці поблизу Ісфахана. Проте найбільше обурення серед населення викликали удари по житлових кварталах багатоповерхівок у центральних та північних районах Тегерана: у Псадаран, Саадат-Абад, Садат-Абаад і інших мікрорайонах, де осколки завдавали травм перехожим і руйнували фасади будинків.
Сотні автомобілів шикувалися в довжелезні черги біля автозаправок, а продуктові магазини спорожніли за лічені години: люди скуповували воду, хліб та консерви, готуючись до можливих перебоїв із комунальними послугами. Практично в жодному районі не працювали банкомати та аптеки — інтернет-банкінг та кеш допомагали вижити в умовах, коли довіра до стабільності міської інфраструктури похитнулася до межі.
У першій декларації уряд лише підтвердив загибель «декількох мирних мешканців», серед яких є діти, та пообіцяв пізніше оприлюднити точний список постраждалих. Не було жодних конкретних вказівок щодо безпечних маршрутів евакуації чи відкриття бомбосховищ — люди змушені були самостійно шукати захист у підземних паркінгах, метро та віконницях власних квартир. Релігійні лідери закликали вірян до спокою та молитви, але ця порада звучала безпорадно перед обличчям вибухів, що тривали практично до світанку.
Журналісти місцевих телеканалів вели прямі ефіри з місць руйнувань: кореспонденти показували зім’яті автомобілі, що вдарилися об уламки бетонних плит, та викладені на тротуарах особисті речі мешканців, які поспішили врятуватися від залпів із неба. В одній із будівель вибуховою хвилею викинуло частину підлоги, а в іншій злетів дах із цілого поверху, перетворивши квартири на суцільний безлад із скелю та металу.
Серед тих, хто вцілів, — Фатіма Хассані з Пасдарана, яка прокинулася від трьох послідовних вибухів і, збиткова зі сну, заховала дітей у ванній, подалі від вікон. «Я ніколи не чула таких гуркотів», — каже вона телефоном із сусідньої квартири, куди родина перебралася до приходу прибиральників та рятувальників. «Ми не знали, куди бігти — ні сирен, ні команд влади не було».
Інший очевидці, Мохаммад Джамалі з району Чіґар, розповідає, що бачив винищувачі, які підійшли до військової бази і запустили ракети по ангарах із технікою. «Світло від полум’я було таким яскравим, що на мить подумалося, ніби це день», — згадує чоловік, який вранці вирушив до найближчої лікарні шукати інформацію про поранених товаришів.
Наразі військові телеканали Ірану повідомляють про підготовку повітряного та ракетного контрнаступу — країна обіцяє «жорстоку помсту» та вже почала передислоковувати системи ППО ближче до кордонів. Аналітики вважають, що іранське керівництво стоїть перед вибором: одразу вдарити по військових цілях Ізраїлю чи використати дипломатичні канали для міжнародного засудження операції, щоб уникнути широкомасштабної війни.
Міжнародна спільнота, зокрема сусідні держави Перської затоки й Європа, закликають до стриманості та негайного початку перемовин. Однак для багатьох жителів Тегерана найважливіше зараз — вижити в місті, яке в одну ніч прокинулося у стані воєнного лиха. Сусіди збирають пожертви на пальне для генераторів, волонтери координують доставку ліків по кварталах, а родини шукають тимчасовий прихисток у родичів у сільській місцевості.
Попри те, що остаточні наслідки авіаударів ще оцінюються, зрозуміло: Тегеран перестав бути безпечним містом на кілька місяців уперед. Відбудова будинків та інфраструктури вимагатиме значних ресурсів, а психологічні травми від нічного шоку надовго залишаться в пам’яті його мешканців. Зараз найважливіше — зберегти солідарність у громаді, оперативно відновити критичні служби та не допустити подальшого розгулу паніки, адже в умовах загрози нових ударів єдиним порятунком лишається взаємодопомога та згуртованість усіх, хто називає себе тегеранецем.
