Питання мобілізації в Україні залишається одним із найчутливіших суспільних процесів, який безпосередньо впливає як на армію, так і на цивільне життя. Поряд із традиційними підходами до набору військових дедалі більше з’являється нових тенденцій, пов’язаних із технологізацією війни та зміною структури потреб підрозділів.
Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповіла офіцерка Національної гвардії України, начальниця секції S-3 батальйону «Свобода» бригади «Рубіж» Маргарита Омеляненко.
За її словами, у військо сьогодні приходять люди різного віку та з різним рівнем підготовки. Частина з них підписує контракти добровільно, інші ж приходять уже в процесі мобілізаційних процедур. При цьому рівень мотивації суттєво відрізняється залежно від особистих обставин і досвіду.
Окрему увагу офіцерка звернула на те, що навіть початкова мотивація не завжди є визначальною. Велику роль відіграє колектив, у який потрапляє військовий. Саме середовище підрозділу, за її словами, часто формує бойовий дух і здатність людини адаптуватися до складних умов служби.
Водночас вона визнає, що структура особового складу змінюється. Якщо на початку повномасштабної війни значну частину поповнення становили добровольці з високим рівнем внутрішньої мотивації, то зараз дедалі більше людей приходять у військо через усвідомлену необхідність або зовнішні обставини.
На цьому тлі з’являються й нові соціальні явища. Омеляненко зазначає, що деякі цивільні свідомо намагаються отримати технічні навички, зокрема у сфері керування безпілотниками. Логіка таких дій полягає в тому, що спеціалізовані знання можуть вплинути на подальший розподіл у війську та зменшити ймовірність потрапляння у найважчі бойові підрозділи.
Вона також описує ситуації, коли люди фактично вже перебувають у процесі мобілізації, і в цей момент їхні знайомі звертаються до підрозділів із проханням перевести їх у конкретні частини або спеціальності. За її словами, такі випадки стали частиною сучасної реальності комплектування армії.
Попри це, в підрозділах намагаються системно підходити до розподілу особового складу. У бригаді, про яку йдеться, окрім піхотних підрозділів, є також технічні спеціальності — оператори дронів, фахівці з ремонту безпілотних систем, а також спеціалісти з радіоелектронної боротьби.
Офіцерка наголошує, що служба у війську не завжди означає одразу потрапляння на передові позиції. Перед цим військові проходять підготовку, а їхній розподіл залежить від фізичних можливостей, навичок і потреб конкретних підрозділів. Водночас вона не виключає, що за певних умов військовий може опинитися і на бойових позиціях, якщо цього вимагатиме ситуація.
Окремо вона підкреслює важливість якісної підготовки особового складу. На її думку, навіть у піхотні підрозділи мають потрапляти добре підготовлені люди, які пройшли необхідний курс навчання і фізичної підготовки, що дозволяє ефективніше виконувати бойові завдання.
Тема мотивації військових залишається ключовою у контексті тривалої війни. На початкових етапах значну роль відігравав добровольчий рух, однак із часом система комплектування армії стала більш складною та багатокомпонентною, поєднуючи добровільні контракти, мобілізаційні механізми та професійний відбір за спеціальностями.
У цьому контексті Міністерство оборони також готує зміни до системи забезпечення та мобілізації. За попередньою інформацією, реформа передбачає підвищення грошового забезпечення військових, запровадження нових контрактних механізмів і перегляд підходів до демобілізації в межах черговості служби.
Таким чином, українська армія продовжує адаптуватися до умов тривалої війни, змінюючи не лише структуру підрозділів, а й підходи до мотивації та залучення особового складу, що стає одним із ключових викликів сучасного етапу конфлікту.
