Сполучені Штати й Україна обговорюють можливе повітряне перемир’я, яке передбачало б припинення ударів ракетами та безпілотниками. Пропозицію планують представити Росії як частину нової спроби відновити мирні переговори, що протягом останніх місяців фактично зупинилися.
Кремль не став одразу відкидати цю ідею, але назвав повідомлення передчасними. Дмитро Пєсков заявив, що Москва спочатку хоче зрозуміти зміст можливих пропозицій, а її відповідь залежатиме від того, наскільки нова формула відповідатиме російським інтересам.
Ця обережність не є нейтральною дипломатичною паузою. Москва залишає собі простір для торгу, не беручи зобов’язань і не визнаючи, що припинення повітряних атак саме по собі має гуманітарну цінність. Критерієм згоди Кремль знову називає не безпеку цивільних, а власну стратегічну вигоду.
За оцінкою Дейком, повітряне перемир’я може стати найреалістичнішою обмеженою домовленістю у нинішній фазі війни — і водночас однією з найнебезпечніших для України, якщо його правила будуть сформульовані нечітко.
На перший погляд, логіка пропозиції очевидна. Припинення ракетних і дронових ударів зменшило б кількість загиблих, дало б змогу ремонтувати енергетичну систему, послабило тиск на міста та створило мінімальний простір для подальших переговорів.
Проте саме визначення «повітряного перемир’я» приховує десятки суперечностей. Чи охоплюватиме воно балістичні та крилаті ракети, ударні дрони, керовані авіабомби, морські безпілотники й далекобійну артилерію? Чи поширюватиметься на фронт, окуповані території та російські військові об’єкти?
Для Києва це не технічні деталі. Якщо заборона стосуватиметься українських ударів по нафтопереробних заводах, складах, аеродромах і військовій логістиці, але не обмежить російські керовані авіабомби біля фронту, баланс угоди буде очевидно нерівним.
Росія має значно більший запас ракет, авіації та боєприпасів. Україна компенсує цю нерівність далекобійними дронами, які б’ють по енергетичній, військовій і промисловій інфраструктурі в російському тилу.
Саме ці удари створюють один із небагатьох видів прямого економічного тиску на Кремль. Вони змушують Росію витрачатися на протиповітряну оборону, ремонтувати заводи, змінювати маршрути постачання та розосереджувати системи захисту між фронтом і великими містами.
Володимир Зеленський неодноразово пов’язував українські операції середньої та великої дальності з необхідністю змусити Росію відчути ціну продовження агресії. Київ виходить із того, що переговори стануть можливими лише тоді, коли війна перестане бути для Москви політично й економічно комфортною.
Тому припинення українських ударів без інших російських поступок може послабити головний важіль, який Київ створив власними технологіями. Москва отримає захищеніший тил, зберігши можливість наступати на землі, накопичувати ракети та перекидати війська.
Найнебезпечніший сценарій — пауза, під час якої Росія не відмовляється від війни, а лише відновлює запаси. Історія попередніх домовленостей показує, що Кремль часто використовує обмеження бойових дій для перегрупування, ремонту техніки та підготовки нового циклу тиску.
Щоб уникнути цього, повітряне перемир’я має бути частиною ширшого пакета. Він повинен включати заборону ударів по цивільній та енергетичній інфраструктурі, обмеження застосування керованих авіабомб, механізм контролю й чіткі наслідки за порушення.
Окремою проблемою стане спостереження. Політ ракети або далекобійного дрона можна зафіксувати супутниками, радарами та розвідкою, але визначити точку запуску й відповідальність у кожному випадку складніше, особливо під час масованих атак.
Росія вже використовувала невизначеність для заперечення очевидних ударів або перекладання відповідальності на роботу української ППО. Без незалежної системи перевірки кожне влучання може перетворитися на інформаційну суперечку, поки бойові дії триватимуть.
Необхідний і заздалегідь узгоджений порядок реагування. Якщо одна сторона порушить режим, чи отримає інша право негайно відновити удари? Чи проводитиметься розслідування? Хто визначатиме, чи було порушення навмисним?
Без відповідей перемир’я ризикує стати системою одностороннього стримування. Україна, залежна від американської зброї та дипломатичної підтримки, буде змушена суворо дотримуватися правил. Росія зможе випробовувати межі угоди й водночас звинувачувати Київ у зриві домовленостей.
Фраза Пєскова про відповідність російським інтересам уже окреслює позицію Москви. Кремль оцінюватиме пропозицію не за кількістю врятованих життів, а за тим, чи обмежить вона українські удари, зменшить економічний тиск і дозволить зберегти наступальну ініціативу.
Водночас сама відмова від негайного заперечення свідчить, що далекобійні атаки України створюють для Росії реальні витрати. Раніше Москва відхиляла пропозиції про припинення вогню, не бачачи достатньої причини змінювати курс.
Тепер російська економіка одночасно фінансує війну, відновлює пошкоджені об’єкти, утримує окуповані території та пристосовується до санкцій. Українські удари по нафтогазовій інфраструктурі додають тиску на систему, для якої експорт енергоносіїв залишається критичним джерелом доходів.
Вашингтон намагається використати цю вразливість для повернення дипломатії. Зеленський обговорював перспективи нових переговорів зі Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером, а зустріч із Дональдом Трампом у Вашингтоні має стати наступним етапом консультацій.
Для Трампа обмежене перемир’я може бути привабливішим за спробу негайно вирішити територіальні питання. Зупинити повітряні атаки політично простіше, ніж домовитися про кордони, окупацію, гарантії безпеки та майбутнє російських військ.
Така угода дала б Білому дому швидкий і видимий результат. Припинення нічних атак на міста можна представити як гуманітарний прорив, навіть якщо наземна війна, артилерійські обстріли й російський наступ продовжаться.
Для України тимчасове полегшення також має очевидну цінність. Міста отримали б можливість відновлювати житлові будинки та енергетику, а дефіцитні ракети ППО не витрачалися б щоночі на перехоплення нових хвиль цілей.
Однак Київ не може оцінювати пропозицію лише за короткостроковим зниженням втрат. Пауза, яка захищає російські заводи й аеродроми, але не зупиняє наземний наступ, у довшій перспективі може зробити війну ще небезпечнішою.
Україні потрібна формула взаємності. Якщо вона припиняє удари по російській території, Росія повинна припинити застосування всіх засобів повітряного нападу — не лише проти Києва чи енергетики, а й проти Харкова, Сум, Запоріжжя та інших прифронтових міст.
До угоди також необхідно включити заборону накопичувати ударні сили поблизу кордону під прикриттям перемир’я. Інакше Москва зможе використати паузу для масового виробництва дронів і ракет, а потім відновити кампанію в найбільш вигідний момент.
Показовою буде й географія домовленості. Росія, ймовірно, вимагатиме захисту об’єктів у Криму та на інших окупованих територіях, трактуючи їх як власну територію. Україна не може погодитися на формулу, яка фактично легітимізує окупацію.
Суперечка навколо повітряного перемир’я тому швидко вийде за межі неба. Вона торкнеться статусу територій, права України на самооборону, західних постачань зброї та меж міжнародного контролю.
Канали між Москвою й американськими переговорниками залишаються відкритими. Російська сторона очікує нових контактів із Віткоффом і Кушнером, але сама наявність діалогу ще не означає готовності Кремля змінити стратегічні цілі.
Москва продовжує говорити про мир як про процес, у якому інші держави повинні врахувати її вимоги. Українська логіка протилежна: переговори не можуть винагороджувати агресію або створювати умови для її повторення.
Повітряне перемир’я може стати першим обмеженням у війні, яка майже не знає дієвих правил. Воно здатне врятувати життя й створити мінімальний рівень довіри, необхідний для складніших домовленостей.
Але його цінність залежатиме не від назви й не від швидкості підписання. Вирішальними стануть симетричність обмежень, контроль, відповідальність за порушення та збереження права України захищатися.
Кремль уже сформулював свою умову: пропозиція має відповідати російським інтересам. Завдання Києва і Вашингтона — не допустити, щоб припинення ударів стало захистом російської воєнної машини від наслідків війни, яку вона сама продовжує.
