Після зміни керівництва Венесуели тиск Сполучених Штатів на Каракас різко посилився. Американська сторона домагається, щоб тимчасова влада Венесуели публічно дистанціювалася від союзників попереднього режиму та переформатувала систему безпеки й управління.
Ключовою вимогою стало видворення іноземних радників із країни. Йдеться про радників Росії, радників Китаю, радників Куби та радників Ірану, яких Вашингтон розглядає як інструменти впливу та потенційні осередки розвідки у венесуельських структурах.
Ці умови озвучив Марко Рубіо під час закритих консультацій із керівництвом Конгресу. За даними посадовців, позиція була сформульована чітко: силовий контур Венесуели має бути очищений від іноземної присутності, а дипломатичні канали — частково збережені.
Посилення вимог пояснюється тим, що Ніколас Мадуро роками будував особисту безпеку через зовнішні ресурси. У Каракасі його охороняли кубинські силовики, яким він довіряв більше, ніж власним військовим, і саме це стало одним із факторів нинішньої ескалації.
Під час операції зі зміщення Мадуро стався інтенсивний бій із кубинськими охоронцями біля його резиденції. Для США це стало аргументом, що присутність радників Куби не є формальністю, а має прямий бойовий компонент і впливає на внутрішній баланс сил.
У центрі переговорів також опинилася нафтова промисловість Венесуели. Вашингтон наполягає на відновленні нафтової торгівлі зі США, що фактично означає перегляд моделі жорсткого державного контролю та відкриття дверей для американських компаній.
Щоб перезапустити торгівлю, Венесуелі доведеться послабити націоналізацію й перейти до правил, які зроблять повернення бізнесу раціональним. У практичній площині це може включати компенсації або інші форми відшкодування за активи та втрати, що накопичилися за роки конфлікту.
Делсі Родрігес, яка очолила тимчасове керівництво, змушена балансувати між суверенністю та виживанням режиму. Її політичне майбутнє залежить від того, чи витримає вона зовнішній тиск США, не спровокувавши внутрішній вибух і не спаливши містки до переговорів.
Водночас Сполучені Штати дають зрозуміти, що не хочуть бачити нову хвилю антиамериканської кампанії. У цьому й полягає пастка: відносини США і Венесуели можуть покращитися лише за умови поступок, але кожна поступка підриває внутрішню легітимність влади.
У венесуельському політичному середовищі видворення іноземних радників сприйматиметься як тест на незалежність. Опоненти можуть подати це як американське втручання, навіть якщо формально йдеться про нормалізацію безпекової політики та зниження впливу зовнішніх центрів.
Найскладнішим буде питання радників Росії та радників Китаю, адже їхня присутність часто зав’язана на технології, охорону об’єктів і консультації в енергетиці. Різке видворення може оголити критичну інфраструктуру і створити управлінський вакуум у чутливих галузях.
Паралельно Венесуела отримує сигнал, що економічна частина домовленостей важлива не менше за безпекову. Контроль над ресурсами поступово стає предметом торгу: або держава зменшує державний контроль і лібералізує сектор, або ризикує опинитися в тривалій ізоляції.
На цьому тлі питання відновлення демократії звучить менш конкретно. У закритих розмовах американська сторона не дала чіткого календаря щодо виборів, хоча саме криза довкола голосування 2024 року і недовіра до результатів стали точкою кипіння.
Для тимчасової влади Венесуели головний ризик — перетворитися на адміністрацію, що виконує зовнішні вимоги без внутрішньої опори. Якщо політичні репресії або силова турбулентність посиляться, країна може скотитися до ще глибшої нестабільності та керованого хаосу.
У перспективі найближчих місяців розклад визначить швидкість домовленостей із США та здатність Каракаса контролювати безпековий сектор. Якщо вимоги Вашингтона будуть реалізовані грубо, конфлікт із частиною еліт і силовиків стане майже неминучим.
Нинішня криза показує, що Венесуела стала полем геополітичної конкуренції, де тиск США накладається на внутрішню боротьбу за владу та ресурси. І саме від того, як буде вибудувано відносини США і Венесуели, залежить новий баланс у регіоні.
Ключовий висновок простий: вимога про видворення іноземних радників і перезапуск нафтової торгівлі — це не технічні кроки, а стратегічна перебудова країни. Вона або відкриє шлях до часткової стабілізації, або запустить новий цикл конфлікту.
