Le Monde повідомив, що наприкінці 2025 року Генеральний штаб фактично припинив існування Інтернаціонального легіону як окремої структури, а іноземних добровольців почали переводити в штурмові підрозділи з найризикованішими завданнями.
У репортажі з Кривого Рогу один із бійців із позивним «Viking» описує раптовий перекид у нову частину та побутову деградацію: нестача води, відсутність інтернету, пауза в навчанні й невизначеність, що «ламає» моральний стан.
Ключовий маркер — дата й спосіб оголошення: за версією Le Monde, рішення про розпуск структури було озвучене 31 грудня 2025-го, а 2-й батальйон, який оскаржував переведення, отримав лише короткий «перепочинок» до 15 лютого.
За попереднім аналізом Дейком, у цій історії важливіше навіть не слово «розформували», а те, що зламалася звична екосистема: центр рекрутингу, зрозуміла контрактна служба, двомовне управління й логіка інтеграції іноземних добровольців у Сухопутні війська без втрати керованості.
Публічна рамка з українського боку виглядає інакше: у листопаді 2025 року Сухопутні війська комунікували «нову модель» — іноземцям обіцяють ширший вибір бригади, району та специфіки застосування, щоб використовувати їх там, де «найбільше потрібно».
Але між «ширшими можливостями» і практикою перерозподілу — прірва. The Kyiv Independent наводив слова легіонерів про шок і небезпеку розпорошення команд, тоді як представник комунікацій Сухопутних військ наполягав: це не знищення, а структурна зміна без «перекроювання» суті служби.
Іноземні бійці-добровольці батальйону «Карпатська Січ» у 2022 році обшукали будинки російських військових у відвойованому селі Ставки. — Айвор Прікетт
Найуразливіше місце — управління боєм. Інтернаціональний легіон довго продавався як «міст»: двомовні командири, звичні канали зв’язку, стандартизовані накази, ясні правила побуту й логістики. Для війни це не комфорт, а питання виживання.
Політичний резонанс підтверджує, що проблема вийшла за межі внутрішньої ротації. Депутатка Ірина Фріз заявила, що отримує звернення щодо ліквідації 2-го легіону та переведення в штурмові частини; серед ризиків називають невідповідність завдань і підготовки, мовний бар’єр, падіння морального стану та відтік іноземців.
Додатковий «каталізатор виходу» — сама конструкція контракту. Офіційний сайт ILDU прямо зазначає: контракт укладається на 3 роки, але боєць може розірвати його самостійно через 6 місяців (з обмеженням щодо бойового відрядження). У момент деморалізації це перетворюється на масовий механізм розриву.
Le Monde цитує офіцера Андрія Співака, який говорить про втрату «унікальної» інституції: у легіоні всі офіцери двомовні, а рекрутинг і навчання будувалися навколо цього; окремо згадуються напрацювання під тактику, де вагому роль мають дронові підрозділи поруч із піхотою.
Тут з’являється стратегічна дилема Генерального штабу: штурмові підрозділи справді потребують поповнення, а дефіцит особового складу — хронічний. Проте «вливання» іноземців у найризикованіші місії без окремого контуру адаптації може давати короткий ефект і довгу репутаційну ціну.
Ще один нюанс — легіон не був монолітом. За даними Le Monde, міжнародний підрозділ, афілійований з воєнною розвідкою (HUR), продовжує діяти й не підпадає під описане рішення, що вказує: держава не відмовляється від іноземного ресурсу повністю, радше переформатовує «масову» лінію Сухопутних військ.
Питання тоді звучить так: чи здатна нова архітектура зберегти «конвеєр» — центр рекрутингу, бойову підготовку, стандартні комунікації — без бренду «Інтернаціональний легіон»? Бо саме цей бренд у багатьох країнах працював як точка входу в міжнародну підтримку України.
Раніше «Дейком» писав про масштаб і географію іноземних добровольців, зокрема про колумбійців як один із помітних контингентів. Для таких груп критично важливі переклад, ясні правила й прогнозованість служби.
Друга площина — інформаційна війна. Кремль системно криміналізує іноземних бійців, а будь-які історії про «хаотичні переведення» підживлюють страхи родин і потенційних рекрутів. Тому реорганізація ЗСУ в цій частині — завжди ще й дипломатія.
Колумбієць Іберсон Рауль Мартінес добровільно вступив до лав української армії — Віктор Лисенко
З погляду ефективності реформа могла мати раціональне зерно: уніфікація підпорядкування, скорочення «паралельних» штабів, швидше комплектування штурмових підрозділів. Але без прозорого пояснення це сприймається як порушення негласного контракту довіри: «ми прийшли в структуру — нас розчинили».
Найболючіше — мовний бар’єр. Якщо в легіоні двомовність була нормою, то в стандартних частинах її треба створювати штучно: офіцери зв’язку, перекладачі, стандартизовані процедури радіообміну. Інакше штурмові підрозділи отримують не «підсилення», а ризик помилок.
Практичний вихід міг би виглядати як «інтернаціональні ядра» всередині полків: не окремий легіон як бренд, а збережені команди з власною бойовою підготовкою, інструкторами та зрозумілою ротацією. Це дешевше, ніж щоразу збирати людей заново.
Другий елемент — зрозуміла траєкторія служби. Іноземні добровольці часто приходять зі специфічними навичками: медицина, саперка, розвідка, робота з БпЛА. Якщо нова модель реально дозволяє обирати підрозділ і роль, це треба доводити не гаслами, а контрактними гарантіями й комунікацією.
У середньостроковій перспективі війна Росії проти України, ймовірно, залишатиметься війною технологій і виснаження. В таких умовах міжнародна підтримка — це не лише зброя, а й люди з бойовим досвідом, інструктори та фахівці, яких важко «вписати» у штурмовий шаблон.
Саме тому «тиха» ліквідація Інтернаціонального легіону як системи може стати самопідривом: разом із підрозділом зникає воронка рекрутингу, бойова підготовка та репутація перед майбутніми кандидатами. Відновлювати це доведеться дорожче, ніж зберегти.
Фінальний висновок простий: адміністративне злиття може бути виправданим, але тільки якщо воно не руйнує механіку довіри — двомовне командування, зрозумілу контрактну службу, безпечні комунікації та прогнозований моральний стан. Інакше реорганізація ЗСУ втратить ресурс, який ще вчора працював на Україну.
