Президент США Дональд Трамп прийняв президента України Володимира Зеленського в Мар-а-Лаго для узгодження оновленого 20-пунктного плану миру. Обидві сторони говорили про «зближення позицій», але по факту — жодного підписаного рішення після переговорів не з’явилося.
Трамп заявив, що Росія й Україна «можливо, дуже близькі» до завершення війни, яка триває майже чотири роки. Водночас він спеціально знизив очікування: домовленість може як статися, так і зірватися, і результат стане зрозумілим «за кілька тижнів».
Ключовий фон зустрічі — телефонна розмова з Путіним перед переговорами. Трамп публічно стверджував, що Путін нібито «хоче, щоб це сталося», і що російський лідер висловив сильну зацікавленість у компромісі. Це звучить оптимістично, але не підтверджується поступками РФ.
Зеленський назвав контакт «гарною зустріччю» і підкреслив майже готовий текст пропозиції, яку Україна напрацьовувала з США. Центральна лінія Києва незмінна: без гарантій безпеки будь-яке припинення вогню перетвориться на паузу перед новим ударом Росії.
Саме гарантії безпеки стали найбільш політично чутливими. Зеленський наполягає на «залізобетонних» механізмах стримування з першого дня, тоді як Трамп обережно перекидає основну відповідальність на Європу, не фіксуючи конкретного формату з боку США.
Європейський вимір посилився паралельною годинною розмовою Трампа, Зеленського та європейських лідерів. У публічній позиції ЄС ключове слово — «ironclad security guarantees», тобто гарантії, які не можна обійти юридично або політично.
Але найбільший бар’єр — готовність Кремля підписати рамку, що справді зупиняє війну, а не легалізує контроль над окупованим. За лаштунками Москва продовжує тримати лінію на «довгострокове врегулювання» замість тимчасового перемир’я, що фактично розтягує процес.
У плані залишаються дві мінні поля: Донеччина і Запорізька АЕС. Донбас — це не просто територія, а питання принципу, ресурсу та символу. Саме спір щодо Донеччини не раз ламав переговори, бо сторони по-різному трактують «безпеку» і «контроль».
Зеленський раніше допускав демілітаризовану зону на Донеччині як компромісний інструмент. Ідея — відведення сил із створенням контрольованого простору, де не працюють російські «сірі» сценарії. Але РФ не показала готовності відступити або погодитися на симетричні кроки.
Окремо стоїть питання європейських миротворців. Росія через Лаврова назвала таку присутність неприйнятною і навіть заявила, що контингент стане «легітимною ціллю». Це сигнал: Кремль намагається заблокувати будь-який механізм зовнішнього стримування на землі.
Риторика Лаврова ще й перекладає відповідальність на Європу, яку Москва називає «перешкодою миру». Це класична схема: показати Захід винним у затягуванні війни, паралельно зберігаючи за собою право тиску силою на фронті.
Другий вузол — Запорізька АЕС. Трамп озвучив «рожеву» картину, ніби Путін готовий працювати з Україною над запуском станції. Проблема в тому, що об’єкт окупований Росією, і будь-яке «спільне управління» без деокупації виглядає як нормалізація захоплення.
Запорізька АЕС у планах США також пов’язана з економічним виміром — інфраструктурою, енергетикою і доступом до ресурсів, включно з рідкісними мінералами. Саме тому дискусія навколо станції виходить за межі енергетики та стає частиною торгу про післявоєнну модель.
Трамп намагається продавати переговори як пакет: мир плюс відбудова України, де можливі «великі економічні вигоди». Це логіка бізнес-угоди: гарантії, фінансування, реконструкція, інвестиції. Але у війні вирішує не лише економіка, а й військова реальність.
Колишні дипломати вказують на головне: прогрес у паперах нічого не означає, якщо Путін не зрушить позицію щодо окупованих територій. Поки РФ тримає максимум вимог, ризик «гри на затягування» лишається домінуючим сценарієм.
Разом з тим інвестиції США у саму рамку можуть зіграти проти російської тактики. Чим глибше Вашингтон вбудовується в 20-пунктний план, тим складніше Кремлю безкарно відкладати рішення, не псуючи відносини з Трампом і не накопичуючи санкційні ризики.
Окремий маркер — безпекова ситуація на тлі переговорів. Одразу перед зустріччю РФ вдарила по Києву ракетами й дронами, є загиблі та поранені. Така синхронізація часто використовується як інструмент тиску: показати, що Москва не втрачає здатності бити.
Зустріч у Мар-а-Лаго пройшла у форматі обіду з широкими делегаціями. Присутність ключових фігур США — держсекретаря, глави Пентагону, переговорника й радників — означає: це не протокольний жест, а реальна спроба зібрати рішення в один проєкт.
Політично важливо й те, що цього разу не було публічної сварки між Трампом і Зеленським, як раніше у Вашингтоні. Теплі компліменти після розмови мають просту функцію: створити фон керованості процесу, навіть якщо домовленість ще далека.
На столі лишається питання, яке вбиває майже всі мирні ініціативи: що вважати «завершенням війни». Для України це означає гарантії безпеки та незворотність державності. Для Росії — закріплення контролю та можливість перезапуску тиску під новими приводами.
Трамп підкреслив, що не ставить дедлайнів. Це зручно для дипломатії, але небезпечно для України: відсутність строків може перетворити переговори на нескінченний процес, де РФ паралельно веде наступ і торгується, розмиваючи ціну часу.
У короткій перспективі найбільший тест — чи буде Росія відкидати умови публічно й жорстко, чи почне торгуватися по пунктах. Якщо Кремль не визнає саму логіку гарантій, перемир’я стане пустою декларацією, а «план миру» — політичним тлом без механіки.
Для України критично, щоб будь-який режим припинення вогню містив інструменти контролю і покарання за порушення. Без цього демілітаризована зона в Донеччині може стати пасткою, а дискусія про європейських миротворців — предметом російського шантажу.
Фінальний висновок простий: зустріч Трамп Зеленський у Мар-а-Лаго зафіксувала рух, але не розв’язала ключові конфлікти. Поки Росія не змінить позицію щодо Донбасу, мирний план Трампа залишатиметься «майже готовим» документом без підпису.
