Колишній президент Сполучених Штатів Дональд Трамп у своєму першому публічному коментарі щодо ізраїльського авіаудару по об’єктах ядерної програми Ірану звинуватив Тегеран у самостійній ескалації відповідальності.
На своїй платформі Truth Social він заявив, що неодноразово пропонував Ірану «відмовитися від збагачення урану повністю», але переговори, що тривали лише два місяці, виявилися марними — і тепер «нічого не залишилося».
За словами Трампа, йому та його спеціальному посланцю Стіву Віткофу вдалося дійти з Іраном «дуже близько до угоди», проте «жоден із них не зробив крок назустріч».
Водночас, готуючи ґрунт для успішних переговорів, ексголова Білого дому звертався до прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу з проханням відкласти можливу атаку, аби зберегти шанс на дипломатичне вирішення. Напередодні ракетно-дронової операції Трамп публічно заявив: «Я не хочу, щоб вони йшли (в атаку), бо це може зірвати перемовини. Хоча, з іншого боку, це може й допомогти».
Вранці в п’ятницю, коли ізраїльські літаки завдали точкових ударів по ключових об’єктах у центральних та південних регіонах Ірану, президент-утікач опублікував тривожне повідомлення: «Деякі ізраїльські цілі були точно спрямовані по жорстких іранських лідерах, які не вірили у реальність угоди. Вони всі МЕРТВІ ЗАРАЗ, і це тільки початок!». Така риторика мала поставити додатковий тиск на керівництво Ірану та закликати його повернутися за стіл перемовин.
Варто нагадати, що за президентства Трампа Сполучені Штати у травні 2018 року вийшли з підписаної у 2015 році Спільної всеохопної плану дій (СВПД), яку його адміністрація називала «односторонньою» та «небезпечним компромісом». Тоді Тегеран зберігав право збагачувати уран для енергетичних потреб, але не до рівня, необхідного для створення ядерної зброї. Попри це, нова розмова, розпочата в квітні–травні 2025 року, мала на меті остаточно виключити будь-які ознаки військового потенціалу.
Міжнародні дипломати планували шостий раунд переговорів у Маскаті (Оман) вже в неділю після удару, але офіційний Тегеран оголосив про відмову від участі «до подальшого повідомлення». Таким чином, увесь процес опинився під знаком запитання.
У своїй публікації Трамп також пригрозив «ще більш жорсткими» діями, якщо Іран не повернеться до перемовин. «Вони повинні укласти угоду, поки не залишиться нічого, і врятувати те, що колись було Перською імперією», — підсумував він, звернувшись до підписників фразою у власному стилі: «JUST DO IT, BEFORE IT IS TOO LATE».
Наслідки такого підходу можуть виявитися багатогранними. По-перше, відмова Ірану від зустрічі в Омані погіршує перспективи мирного врегулювання й загрожує новою хвилею ескалації між Вашингтоном та Тегераном. Якщо Іран переспрямовуватиме кошти на відновлення зруйнованої інфраструктури або на посилення проксі-рухів у регіоні, це може призвести до зростання напруженості на Близькому Сході зокрема у Сирії, Лівані та Ємені.
По-друге, ультиматум Трампа видається скоріше політичним інструментом, ніж реалістичним планом. Реальна здатність США до нових вуличних ударів обмежена міжнародними законами й необхідністю координації з союзниками, зокрема НАТО та країнами Перської затоки. Без чіткої підтримки на дипломатичному рівні будь-який односторонній крок може бути витлумачений як порушення суверенітету Ірану та стати приводом для нових санкцій чи навіть ізоляції Вашингтона на світовій арені.
По-третє, внутрішня ситуація в Ірані залишається складною: економічні санкції, падіння курсу національної валюти та соціальні протести у недавньому минулому створюють передумови для політичних потрясінь. У таких умовах іранська влада навряд чи піде на поступки без гарантій безпеки та зняття хоча б частини санкцій. Водночас Тегеран може використати момент для консолідації всередині країни, зміцнивши позиції «партії війни» проти «партії миру».
У перспективі відновлення переговорів вимагатиме залучення посередників із Європейського Союзу чи Китаю. Саміт у Женеві або зустріч «нормандського формату» за участі Франції, Німеччини та Великобританії може стати майданчиком для нового підходу, де США виступатимуть у ролі гаранта виконання умов угоди, а Іран отримає дорожню карту щодо поетапного зняття санкцій.
Незважаючи на загрозливі заголовки, існує реальна можливість повернення до режиму контролю над ядерними об’єктами Ірану. Це вимагатиме чіткого механізму верифікації Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) та системи поступового послаблення обмежень на нафтовий експорт. Лише за такої архітектури безпеки можна уникнути «останнього шансу», про який попереджає Трамп, і дійсно забезпечити регіональну стабільність.
