Вашингтон вагається із подальшими санкціями проти Росії, попри очевидний економічний тиск на Кремль. Єврокомісар із санкцій Девід О’Салліван заявив у коментарі Reuters, що союзники по «Великій сімці» досі не отримали чіткого сигналу від адміністрації Дональда Трампа, чи готові США підтримати нові обмеження. Це створює ризики розколу серед західних партнерів, які намагаються координувати свої кроки щодо Москви.
Минулого тижня G7 погодила спільну стратегію посилення санкцій проти Росії. Йдеться про тиск не лише на сам Кремль, а й на країни, що допомагають обходити обмеження через закупівлю нафти — зокрема Індію, Китай і Туреччину. Саме ці держави суттєво наростили імпорт російської нафти після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, ставши важливими фінансовими донорами військової машини Путіна.
США вже запровадили додаткове 25-відсоткове мито на імпорт з Індії, підвищивши загальну ставку до 50%. Мета — примусити Нью-Делі скоротити закупівлі дешевого російського палива. Водночас до інших покупців російської нафти — включно з Китаєм і Туреччиною — Вашингтон не застосував подібних заходів. Це підживлює сумніви у готовності Білого дому підтримати новий пакет санкцій.
«Це залишається великою невідомою», — визнав О’Салліван. За його словами, хоча Трамп і демонструє втому від дій Путіна, невідомо, чи готовий він погодитися на жорсткіші санкції. Американська адміністрація раніше робила ставку на мирні переговори, тоді як Європа фокусується на економічному виснаженні російського військово-промислового комплексу.
ЄС, Канада і Велика Британія знизили граничну ціну на російську нафту до $47,6 за барель, тоді як США залишили старий поріг у $60. «Це було прикрим рішенням», — зазначив О’Салліван. Європейські уряди переконані, що саме спільна дисципліна у санкціях забезпечує їхню ефективність, і побоюються, що нерішучість Вашингтона може послабити тиск на Москву.
Трамп натомість пропонує іншу стратегію — високі тарифи для країн-імпортерів російської нафти. Але більшість членів G7, включно з Канадою, Німеччиною та Францією, сумніваються в ефективності таких кроків. ЄС наголошує, що реальні важелі впливу полягають у контролі над портами, тіньовими флотами та нафтопереробними підприємствами, які допомагають Росії обходити санкційний режим.
Аналітики зазначають, що Захід намагається скористатися економічним ослабленням Росії. За словами О’Саллівана, «усі показники російської економіки світяться червоним»: сповільнення зростання ВВП, падіння промислового виробництва, дефіцит бюджету та рекордне скорочення валютних резервів. Проте Москва активно розробляє нові канали обходу санкцій, використовуючи посередників у країнах Азії, Близького Сходу та Африки.
ЄС закликає США бути жорсткішими до окремих членів блоку — зокрема Словаччини та Угорщини, які досі купують російську нафту та газ. Це, за словами О’Саллівана, «вразлива точка європейської єдності». Наступний, 19-й пакет санкцій ЄС може включати заходи для прискорення відмови від російського скрапленого газу (LNG) і запровадження нових обмежень для банків та енергетичних компаній.
Паралельно ЄС готує санкційний наступ проти Китаю, який, за оцінками Брюсселя, став ключовим посередником у постачанні Росії товарів подвійного призначення — мікроелектроніки, чипів, компонентів для безпілотників і ракет. Хоча Пекін заперечує участь у схемах обходу санкцій, західна розвідка фіксує стабільне зростання експорту «цивільних» товарів, які використовуються у військових цілях.
У новому пакеті санкцій ЄС планує додати до списку кілька китайських банків і незалежні нафтопереробні заводи, а також другий за величиною нафтопереробний комплекс Індії. «Ми бачимо, що Китай фактично став платформою для реекспорту бойових технологій у Росію», — заявив О’Салліван, підкресливши, що ЄС віддає перевагу «системному діалогу», але наразі Пекін відмовляється від співпраці.
Водночас невизначеність у політиці Вашингтона щодо Кремля створює напругу серед союзників. Трамп публічно висловлює роздратування діями Путіна, але водночас прагне уникнути кроків, які можуть «підштовхнути Росію до зближення з Китаєм». Це балансування між стримуванням і дипломатією створює відчуття, що США намагаються «виграти час» перед вирішальними переговорами.
Для Європи ж ставки надто високі. Якщо США не приєднаються до нових санкцій, ефект від них може виявитися розмитим, а Росія продовжить заробляти мільярди на тіньовому експорті нафти. Тому Брюссель дедалі частіше заявляє про готовність діяти самостійно, координуючись із Канадою, Японією та Британією.
У підсумку Захід опинився на межі санкційної втоми. Але, як підкреслює О’Салліван, «Росія справді відчуває тиск». Проблема не у відсутності ефекту, а у небажанні деяких гравців посилювати обмеження до критичного рівня. Майбутні рішення Білого дому визначать, чи залишиться G7 єдиною у своєму економічному фронті проти Кремля, чи почне втрачати темп, який три роки допомагав стримувати російську воєнну машину.
