Американський ультиматум
У нещодавньому виступі на борту президентського літака президент США Дональд Трамп зробив чергову гучну заяву: Сполучені Штати не закликали Іран до мирних переговорів, оскільки очікують повної капітуляції. Ця заява пролунала у відповідь на питання журналіста про ймовірність перемир’я, на що Трамп відповів чітко і безкомпромісно: «Кінець. Справжній кінець. Не припинення вогню, а кінець бойових дій. Повна капітуляція».
Цей коментар ще раз підтвердив, що Білий дім обрав агресивну дипломатію як головний інструмент взаємодії з Тегераном. Трамп також зазначив, що повна капітуляція Ірану цілком можлива вже найближчим часом. Проте такі жорсткі заяви навряд чи сприяють деескалації, натомість створюючи нові загрози в регіоні.
Американський лідер неодноразово звинувачував іранське керівництво у небажанні домовлятися та відсутності конструктивної позиції. «Вони мали укласти угоду. Я їм сказав, укласти угоду. Отже я не знаю. Я не в настрої вести переговори», — заявив Трамп. Він також додав, що угода, яка була на столі, могла врятувати багато життів, але з іранського боку не було зроблено жодного кроку назустріч.
Міжнародна напруга
Ядерна програма Ірану залишається однією з ключових загроз стабільності на Близькому Сході. Протягом останніх років ситуація лише загострюється. З часу виходу США з ядерної угоди у 2018 році, підписаної ще за адміністрації Обами, напруження між Вашингтоном та Тегераном не вщухає.
Попри численні дипломатичні зусилля інших держав, зокрема європейських партнерів, відновити угоду так і не вдалося. Іран продовжує збагачення урану, а Ізраїль — завдавати ударів по цілях, пов’язаних із його ядерною інфраструктурою. Нещодавно Ізраїль завдав удару по території Ірану, що спричинило нову хвилю обурення та страху перед можливою великою війною в регіоні.
У цьому контексті ультимативна позиція Трампа не лише не сприяє стабілізації, а й посилює ризики. Очевидно, що вимога повної капітуляції є неприйнятною для іранської сторони. Тим паче, що в Тегерані добре розуміють силу своїх важелів — від геополітичного розташування до здатності впливати на енергетичні потоки та політичну ситуацію в регіоні.
Закриті двері дипломатії
Попри риторику про можливість діалогу, Трамп дав зрозуміти: США не зацікавлені в переговорах, якщо Іран не погодиться на висунуті умови. «Якщо Іран хоче поговорити, вони знають, як нас знайти», — сказав президент. Така позиція свідчить не про пошук компромісу, а про готовність йти до кінця.
Втім, іранське керівництво також не демонструє відкритості. Як зазначав дипломат Аркадій Міл-Ман, колишній посол Ізраїлю в Росії, без участі США Ізраїлю буде важко знищити об’єкти в Фордо — одному з ключових елементів іранської ядерної програми. Тобто, вкрай важливою залишається роль Вашингтону як міжнародного гравця, здатного або зупинити конфлікт, або навпаки — розпалити його до неконтрольованого рівня.
Можливе нове коло переговорів
Попри гучні заяви, у Вашингтоні продовжуються консультації щодо майбутніх кроків. Повідомляється, що спецпредставник президента США з Близького Сходу Стів Віткофф та віце-президент Джей Ді Венс можуть зустрітися з представниками Ірану вже цього тижня. Якщо така зустріч відбудеться, то найімовірніше, іранську сторону представлятиме міністр закордонних справ Аббас Арагчі.
Ці консультації можуть стати першим кроком до нового раунду переговорів, хоча й на фоні риторики, яка скоріше нагадує шантаж, ніж дипломатію. Проте навіть такий діалог — це шанс уникнути чергового витка ескалації.
Чи є шанс на мир
Наразі перспективи врегулювання конфлікту виглядають туманними. Попри наявність каналів зв’язку та потенційних переговорних груп, сторони занадто занурені у власні ультимативні позиції. США вимагають капітуляції, Іран — визнання своїх інтересів та безпеки.
Ключовими словами в цьому протистоянні залишаються: ядерна програма, капітуляція, Дональд Трамп, Іран, США, безпека, Близький Схід, дипломатія, конфлікт, домовленості. Ці поняття створюють нервову тканину глобальної політики, яка може або врятувати світ від нової війни, або втягнути його у ще одну трагедію.
Міжнародна спільнота уважно спостерігає за подіями, сподіваючись, що холодний розрахунок візьме гору над емоціями. Але в ситуації, де одна сторона говорить лише мовою сили, а інша — мовою принципів, компроміс здається все більш недосяжним.
Світ стоїть на порозі великого випробування, і тільки від політичної волі залежить, чи вдасться уникнути катастрофи. Поки що цієї волі не видно ні у Вашингтоні, ні в Тегерані.
