Нова дипломатична пауза навколо Ірану виглядає радше спробою не допустити повного зриву процесу, ніж ознакою швидкої угоди. Трамп спочатку говорив про Європу як можливий майданчик, але згодом заявив, що сторони більше схиляються до Пакистану і що щось може статися вже протягом двох днів.
Саме ця зміна тону і є головним сигналом. Вашингтон, схоже, хоче залишити переговорний канал відкритим навіть після невдалої першої спроби. Пакистан при цьому дедалі чіткіше виступає не випадковим місцем зустрічі, а активним посередником, який намагається втримати контакт між сторонами.
Попередній раунд у Ісламабаді завершився без домовленостей після приблизно 21 години прямих контактів. Американську делегацію тоді очолював віцепрезидент Джей Ді Венс, а також у ній брали участь Стів Віткофф і Джаред Кушнер. За підсумками перемовин Венс прямо поклав відповідальність за провал на Тегеран.
Головна точка конфлікту лишається незмінною: ядерна програма Ірану. За даними американських медіа, у переговорах обговорювалася модель не повної і назавжди заборони, а 20-річного призупинення ядерної активності. Саме ця схема і стала однією з найбільш суперечливих тем усередині самої американської позиції.
Трамп публічно дистанціювався від такого підходу. Він заявив, що не подобається ідея 20-річного обмеження, бо його базова позиція зводиться до простішої формули: Іран не повинен мати ядерної зброї. Це показує, що навіть у Вашингтоні немає повної ясності, де проходить межа між компромісом і поступкою.
З іранського боку також немає ознак готовності прийняти американські вимоги в жорсткому вигляді. За повідомленнями західних видань, Тегеран у відповідь просував коротшу модель паузи в ядерній активності — на кілька років, а не на два десятиліття. Тобто сторони сперечаються не лише про гарантії, а й про саму архітектуру майбутньої угоди.
Це робить перспективу нового раунду в Пакистані водночас важливою і крихкою. Формально обидві сторони демонструють, що ще не зачинили двері. Але змістовно їхні червоні лінії як і раніше виглядають майже несумісними: США хочуть максимально жорстких обмежень, а Іран не хоче виглядати стороною, яка капітулює під тиском.
Для Трампа це ще й питання політичного образу. Він не може дозволити собі повторити модель угоди, яку сам роками критикував після виходу США з ядерної домовленості 2015 року. Тому будь-який новий формат він змушений подавати як жорсткіший, вигідніший і такий, що не дає Ірану простору для майбутнього маневру.
Для Пакистану ж потенційний другий раунд — шанс закріпити за собою роль ключового регіонального посередника. Саме тому Ісламабад, за повідомленнями кількох джерел, активно просуває продовження контактів уже цього тижня. Якщо зустріч таки відбудеться, це буде не ознака довіри, а ознака того, що ризик ескалації все ще вищий за готовність сторін остаточно розійтися.
Головний висновок зараз у тому, що дипломатія між США та Іраном не померла, але й не перейшла в стадію реального прориву. Заява Трампа про можливі переговори в найближчі два дні радше фіксує нестійке перемир’я між війною і дипломатією, ніж наближення стабільного політичного рішення.
