Виявився значною мірою сформованим під впливом російських інсайдерів, що викликало хвилю дипломатичних протестів і політичних суперечок у США та за кордоном. Матеріал WSJ проливає світло на те, як саме будувався цей документ, та чому його поява спричинила транснаціональну кризу для адміністрації президента Трампа.
Передумови створення плану і перші імпульси до дипломатичної ініціативи
Поштовхом до формування мирного плану став жовтневий наказ Дональда Трампа своїй команді з національної безпеки створити пропозицію, подібну до моделі врегулювання у секторі Газа. Ця ініціатива визначалася бажанням пришвидшити пошук рішень у міжнародних конфліктах і зміцнити дипломатичні позиції Сполучених Штатів. За даними видання, створення документа розпочалося буквально під час польоту з Близького Сходу, коли Стів Віткофф і Джаред Кушнер формували перший чорновий варіант, використовуючи доступну їм інформацію та попередні оцінки ситуації.
Важливою деталлю є те, що цей чорновий варіант одразу спирався на неформальні канали комунікації. Віткофф і Кушнер отримували дані від інсайдера з Кремля, який погодився на таємні зустрічі у Маямі. Така неофіційна співпраця вже на старті створювала ризики, пов’язані з довірою та достовірністю переданої інформації, але автори плану вважали її шансом зрозуміти позицію російської сторони, аби сформувати нібито збалансований документ.
Перебування у Маямі стало вирішальним моментом для проєкту, адже саме там відбулися тривалі обговорення з представником Кремля Кірілом Дмитрієвим. Він прибув у США за кілька днів до Гелловіну та провів три дні інтенсивних переговорів, пропонуючи власне бачення ключових умов мирного врегулювання. Його аргументація стала фундаментом для значної частини первісного змісту плану.
Одночасно Віткофф підтримував регулярні контакти з американськими та іноземними посадовцями, а також знайомився з актуальними аналітичними оцінками. На основі цих джерел він зробив висновок, що Україна має слабшу військову позицію, що вплинуло на логіку первинних пунктів документа. Це бачення згодом викликало серйозні запитання щодо об’єктивності підходів авторів проєкту.
Значну роль у формуванні подальших кроків відіграв і український фактор: до Маямі був запрошений секретар РНБО Рустем Умєров, який зробив ключові зауваження до змісту плану та запропонував негайно поінформувати президента Володимира Зеленського. Саме це спонукало сторони до першої офіційної презентації документа українському керівництву.
Реакція Києва і початок політичного резонансу
Передача плану Володимиру Зеленському стала важливою подією, яка мала визначити подальший курс дипломатичного діалогу. Під час бесіди президент України подякував авторам за зусилля, але наголосив, що документ потребує доопрацювання, оскільки його початкова редакція містила надмірні поступки на користь російської сторони. Така обережна, але чітка позиція підкреслила прагнення Києва зберегти принциповість у перемовинах.
Показовим стало те, що Зеленський не відкинув саму ідею мирної ініціативи, а наголосив на необхідності працювати над деталями. Це свідчило про готовність України долучатися до діалогу, але лише за умови рівноправності та врахування її національних інтересів, зокрема питання безпеки, членства в НАТО і майбутнього Донбасу.
Ключові проблемні пункти плану стосувалися відмови України від вступу до Альянсу, повного відведення військ із Донбасу та скорочення чисельності армії. Крім того, пропозиції включали ідею поглиблення економічної співпраці між США та Росією у сфері енергетики, штучного інтелекту та інших галузей, що мало створити умови для ширшої політичної угоди. Це стало для Києва сигналом, що документ значною мірою сформований не через баланс інтересів, а через односторонній тиск.
Після ознайомлення з документом українська сторона наголосила, що подібні пропозиції можуть бути небезпечними з огляду на стратегічну перспективу. Київ підкреслив, що такі умови не лише послаблюють обороноздатність країни, а й створюють передумови для подальшого тиску. Саме тому позиція українських представників у Женеві пізніше стала рішучішою та вимогливішою.
Реакція Києва була одним із чинників, який згодом вплинув на зміну тональності в адміністрації президента Трампа. Авторам плану стало очевидно, що без внесення суттєвих коректив документ не отримає підтримки ні в Україні, ні серед європейських партнерів, що вже тоді проявляли занепокоєння.
Криза всередині США та міжнародне обурення після витоку інформації
Коли план просочився в пресу, ситуація вийшла з-під контролю. Європейські уряди та прихильники Києва у Конгресі США були шоковані змістом документа. Вони розцінили його як односторонню ініціативу, що надавала переваги російській стороні та значно обмежувала стратегічні інтереси України. Це спричинило багатоденну дипломатичну кризу, яка охопила як європейські столиці, так і Вашингтон.
Державний секретар Марко Рубіо отримав копію плану лише через кілька днів після його передачі Зеленському, і це викликало додаткове напруження. Він був змушений відповідати на численні дзвінки європейських політиків, які висловлювали обурення через відсутність консультацій та односторонній підхід США. Більше того, Рубіо був змушений спростовувати заяви законодавців про російський вплив, підкреслюючи, що план ґрунтувався і на даних України.
Поступово всередині Вашингтона почала формуватися позиція, що початковий документ є неприйнятним у нинішньому вигляді. Це змусило Віткоффа, Кушнера та Рубіо терміново організувати зустріч у Женеві з українськими та європейськими посадовцями, де сторони погодилися на доопрацювання пунктів плану.
Обговорення в Женеві стали важливим сигналом для міжнародної спільноти: адміністрація США готова коригувати свій підхід і враховувати інтереси України. Це дозволило частково знизити рівень напруги, але повністю не зняло недовіру, яка виникла після викриття деталей створення документа.
Поступове погодження на зміни стало компромісним кроком, що мав відновити стратегічний діалог. Американські посадовці переконували, що остаточний варіант плану забезпечить ключові цілі України та не міститиме положень, які ставлять її у вразливе становище. Проте питання довіри до процесу залишилося відкритим.
Наслідки історії та її вплив на міжнародну дипломатію
Ця історія стала одним із найбільш чутливих дипломатичних епізодів для команди Трампа, адже вона продемонструвала розрив між внутрішнім сприйняттям миротворчих ініціатив та реальними очікуваннями міжнародних партнерів. Вона засвідчила, що будь-які рішення, пов’язані з Україною, повинні ґрунтуватися на прозорості, чіткій координації та рівноправному діалозі.
Поява документа, що містив умови, вигідні Росії, дала підстави сумніватися в ефективності неформальних каналів та їхній відповідності інтересам США та союзників. Ця ситуація стала уроком для дипломатів, які тепер з більшим скепсисом ставляться до спроб створити альтернативні формати перемовин.
Важливою складовою наслідків є й те, що історія продемонструвала необхідність узгодження міжнародної політики на високому рівні. Вона показала, що навіть найкращі наміри можуть призвести до кризи, якщо інформація базується на односторонніх джерелах. У випадку мирного плану це стало очевидно після реакції європейських урядів, які відчули себе виключеними з процесу.
Крім того, епізод підкреслив стратегічну вагу України у глобальній політиці. її позиція стала визначальною для того, як саме буде виглядати остаточна версія мирного документа. Це стало доказом того, що врегулювання війни не може відбуватися без участі Києва та його ключових партнерів.
Події навколо плану також вплинули на динаміку відносин між США та Європою. Вони показали, що трансатлантична єдність потребує не лише спільних цінностей, а й постійного діалогу. Лише через співпрацю можна гарантувати, що ініціативи з врегулювання конфліктів будуть ефективними й водночас не створюватимуть нових зон напруги.
Пошук нових форматів мирних пропозицій і подальші кроки сторін
Після внесення змін до початкового документа адміністрація Трампа почала працювати над тим, щоб сформувати більш збалансовану версію плану. Його остаточний варіант обіцяє враховувати стратегічні інтереси України, особливо в питаннях безпеки, територіальної цілісності та військових гарантій. Однак постає питання, наскільки довгостроковою та стабільною буде така позиція.
Пошук нових форматів мирних пропозицій передбачає активнішу роль міжнародних партнерів. Українські та європейські чиновники наполягають, що створення будь-яких планів має відбуватися у тісній координації з офіційним Києвом. Такий підхід зменшує ризики повторення ситуацій, коли зовнішні сторони впливають на зміст документа без відповідних консультацій.
Одним із ключових аспектів майбутнього діалогу є забезпечення реалістичності умов. Україна наголошує, що жоден план не може містити вимог, які підривають її обороноздатність або геополітичний вибір. Європейські країни підтримують цю позицію, вказуючи, що довгострокове врегулювання конфлікту неможливе без створення ефективних механізмів безпеки.
У цьому контексті роль Сполучених Штатів залишається критично важливою. Вони мають значні важелі впливу та здатні координувати зусилля між Україною, Європою та глобальними партнерами. Водночас цей епізод продемонстрував необхідність постійного моніторингу таких ініціатив, щоб уникнути повторення ризикових рішень.
Подальший розвиток ситуації залежатиме від політичної волі та дипломатичної злагодженості. Світова спільнота очікує, що оновлений мирний план стане інструментом стабільності, а не причиною нових конфліктів або розбіжностей.
