Ґренландія, найбільший острів планети з населенням близько 56 тисяч осіб, зазвичай залишається поза увагою світових ЗМІ, але цього разу події тут набули неабиякого розголосу. Причина – незгасний інтерес США до «придбання» цього територіально важливого регіону та відверті заяви колишнього американського президента Дональда Трампа про те, що Сполучені Штати «якось здобудуть» Ґренландію.
Така риторика підштовхнула ґренландців до того, щоб уважніше придивитися до власного політичного ландшафту. А коли настали парламентські вибори, що відбулися у вівторок, 11 березня 2025 року, явка виборців виявилася рекордно високою за останнє десятиліття. Люди стояли в довгих чергах біля виборчих дільниць, які працювали допізна, щоб усі охочі могли віддати свій голос.
Результати офіційно підбили у середу вранці, і хоча їх можна назвати неоднозначними, є низка помітних тенденцій, що дозволяють судити про майбутнє Ґренландії як у внутрішньому, так і в міжнародному вимірі.
Перемогу здобула партія «Demokraatit», яка набрала трохи менше 30% голосів виборців. Її лідер, Єнс-Фредерік Нільсен, відомий своєю критикою заяв Дональда Трампа про «купівлю» острова. Водночас «Demokraatit» підтримують стриману модель самовизначення: за їхнім переконанням, Ґренландія, безумовно, прагне більшого суверенітету, та поспіх у розриві з Данією може виявитись руйнівним для острова, де економічна й соціальна стабільність значною мірою залежать від данських дотацій.
Другою за кількістю голосів стала партія «Naleraq», якій вдалося набрати близько 24,5%. «Naleraq» — відверто про-незалежницька сила, яка хотіла б якомога швидше вивести острів із-під юрисдикції Данії. Її представники часто говорять про можливість розширити контакти з іншими державами, зокрема зі Сполученими Штатами, а отже, стати фактично рівноправним суб’єктом міжнародної політики.
Один із яскравих політиків «Naleraq» — Куно Фенкер, запеклий симпатик Дональда Трампа. Він відвідував інавгурацію американського президента, встиг побувати у Білому домі з екскурсією та пропагує ідею тіснішої співпраці з Вашингтоном. Ці його погляди викликали негатив у інших партій, де Фенкера критикували за надмірну захопленість ідеєю тісного зв’язку зі США та навіть називали «зрадником» спільних цінностей Ґренландії.
Попри цю критику, «Naleraq» подвоїла кількість місць у парламенті (з чотирьох до восьми), що свідчить про чималу підтримку серед тих, хто прагне якомога швидше вийти з-під залежності Данії. Хоча головна партія-переможець «Demokraatit» є більш поміркованою у своїх позиціях, друге місце «Naleraq» вказує на те, що мрія про незалежність тут уже давно перестала бути маргінальним прагненням.
Чому Ґренландія така приваблива?
На перший погляд, суворий клімат, невелика кількість населення та значна віддаленість від світових столиць можуть здаватися факторами, які мали б відштовхнути потенційних геополітичних «залицяльників». Проте Ґренландія має низку вагомих переваг. По-перше, на території острова розташовано чимало родовищ корисних копалин, зокрема рідкоземельних металів, потрібних для сучасних технологій. По-друге, зі змінами клімату в Арктиці з’являються перспективи використання нових морських маршрутів у Північному Льодовитому океані.
Дональд Трамп та його адміністрація неодноразово натякали на готовність вкласти мільярди доларів у розвиток острова, заявляючи про бажання «зробити Ґренландію багатою». Сам Трамп із трибуни під час виступу у Конгресі прямо сказав: «Я думаю, що ми дістанемо Ґренландію — так чи інакше». Ці слова звучать особливо зухвало з огляду на історію: острів століттями був колонією Данії, а зараз є автономною одиницею Королівства Данії. Уряди в Копенгагені та у столиці Ґренландії, Нууку, вже неодноразово наголошували, що острів «не продається» й не може бути розглянутий як «товар».
Втім, зовнішня політика і оборона острова все ще перебуває під контролем Данії. Чимало ґренландців відчувають дискомфорт від цього факту, вважаючи, що сучасна ситуація потребує «повного перезавантаження» — або ж, принаймні, детального перегляду чинних домовленостей.
Фінансова дотація з данського бюджету для острова становить сотні мільйонів доларів на рік. Вона покриває витрати на шкільну освіту, медицину, утримання інфраструктури та багато інших соціальних програм, без яких Ґренландії, ймовірно, довелося б суттєво скоротити стандарти життя. Тож хоча офіційний курс на здобуття цілковитої незалежності поділяють більшість політичних сил острова, є усвідомлення: якщо Ґренландія хоче відділитися від Данії без катастрофічних наслідків, їй потрібно знайти інші джерела фінансування.
Саме це пояснює двоїсте ставлення до ідей більшої дружби зі США. З одного боку, у Ґренландії розуміють, що Вашингтон може бути перспективним інвестором: мова про розвиток видобутку корисних копалин, модернізацію портів, підтримку риболовецьких господарств. З іншого боку, більшість мешканців острова категорично відкидають можливість «приєднання» до Сполучених Штатів, адже вважають, що це знищить ґренландську ідентичність.
Останні опитування показують: понад 85% населення виступають проти американської анексії. «Ми не будинок на продаж», — лаконічно висловився лідер «Demokraatit» Єнс-Фредерік Нільсен.
Примара Трампа в політичному дискурсі
Вибори в Ґренландії навряд чи стали б такою резонансною подією, якби не впертa наполегливість Дональда Трампа стосовно «отримання» острова. У переддень голосування американський екс-президент продовжив атакувати медіапростір, написавши в соцмережах, що США готові «інвестувати мільярди доларів» і «зробити Ґренландію багатою».
Такі заяви сприймаються переважно як образливі чи щонайменше недалекоглядні. Люди, що живуть на цій території тисячоліттями (більшість із них — інуїти), не бажають ставати об’єктом купівлі-продажу. Навіть у програмах партій, які виступають за невідкладне відокремлення від Данії, не звучить ідея передавати цей суверенітет комусь іншому. Йдеться про формування власної сильної держави, бодай і не надто великої за кількістю населення, проте спроможної проводити самостійну політику.
Водночас «зручний» образ Трампа як головного «покупця» використовується і задля політичної мобілізації. Прихильники незалежності кажуть: ось, дивіться, Данія досі поводиться з нами як з колонією, а Америка вже простягає руку допомоги — можливо, нам варто розвивати партнерські відносини із США, але саме як з рівноправним суб’єктом міжнародного права, а не як з новим «власником».
Попри глобальні гасла і геополітичні суперечки, багато виборців насправді турбувало зовсім інше. Освіта, медичне забезпечення, доступ до якісних доріг і портів — ось теми, які звучали під час передвиборчих дискусій у містах і селищах.
Рибальство залишається основною галуззю економіки Ґренландії, і рибалки скаржаться, що через відсутність належної інфраструктури частину вилову буває важко оперативно транспортувати чи переробляти. Також населення намагається поєднати традиційні промисли, скажімо, полювання на морських ссавців, із сучасними екологічними тенденціями, які дедалі більше обмежують такі практики.
Дві провідні партії («Demokraatit» і «Naleraq») обіцяли ініціювати кардинальний перегляд законодавства у рибальстві та розширенні квот, а також сприяти розвитку внутрішньої інфраструктури.
Виборці особливо активно обговорювали якість шкіл, де частина предметів викладається данською мовою. Утім, дедалі більша кількість молоді прагне, щоб навчання велося здебільшого ґренландською. Це має велике значення для збереження національної ідентичності, яка довго перебувала під тиском.
Тонка межа між «повільним» і «швидким» розривом із Данією
На фінальних теледебатах лідери більшості партій прямо заявили, що не мають довіри до Трампа. Головне питання — не чи відокремлюватися від Данії, а коли і як саме це робити.
Гігантський розмір острова (близько 2,2 млн км²) і мізерна густота населення (менше ніж 60 тис. осіб) створюють складні умови для самоорганізації. Медичні послуги надаються переважно завдяки допомозі з Копенгагена. Бензин і дизельне пальне — теж за пільговими цінами через дотації Данії. Шкільні заклади, шпиталі, комунальні служби — все це отримує фінансову підтримку, яка дозволяє існувати на скандинавському рівні добробуту.
Прихильники «повільного» шляху (зокрема «Demokraatit» та «Inuit Ataqatigiit») наголошують: різкий розрив обернеться хаосом, обвалом соціальних програм і зниженням рівня життя. Проти такого сценарію виступає велика частина жителів, які хоч і прагнуть незалежності, не бажають великих потрясінь.
Зате прихильники швидкої емансипації («Naleraq» і деякі менші політичні сили) вважають, що тільки рішучий крок зможе покласти край залежності. Вони закликають активніше розвивати співпрацю з іншими державами — США, Канадою, країнами Європи чи навіть Китаєм, який також має інтерес до Арктики.
Очікується, що «Demokraatit», отримавши найбільше голосів, може сформувати коаліцію з третьою за результатами партією «Inuit Ataqatigiit» (ІА), яка набрала близько 21,4%. «ІА» була домінантною силою у попередній правлячій коаліції, і її підхід до незалежності відрізняється від стрімкого виходу «тут і зараз»: вони виступають за поступовий перехід, що може тривати роки, а можливо, й десятиліття.
Водночас «Naleraq» залишатиметься впливовою опозиційною силою, яка здатна тиснути на уряд, вимагати рішучіших кроків у бік відокремлення та зближення зі США. Зі свого боку «Naleraq» гратиме на патріотичних почуттях і апелюватиме до історичних травм колоніального періоду, стверджуючи, що Данія гальмує розвиток острова.
На думку політичного аналітика Ларса Трієра Могенсена, базованого в Копенгагені, хоча це голосування й продемонструвало розкол у політичних підходах, найближчим часом «жодних різких змін геополітичного курсу не передбачається». Утім, високий рівень невдоволення на тлі тієї ж таки фінансової залежності свідчить, що питання повної самостійності все ж залишається на порядку денному, і його доведеться розв’язувати рано чи пізно.
Традиції, ідентичність і #MeToo
Цікавим штрихом кампанії було надихання деяких ґренландських партій на кшталт «Naleraq» міжнародними рухами за громадянські права, як-от #MeToo чи Black Lives Matter. Вони спробували подати власний порядок денний у стилі «боротьби проти колоніального спадку» та «за повагу до історичної ідентичності ґренландських інуїтів».
Датський дослідник Ульрік Прам Гад із Данського інституту міжнародних досліджень (DIIS) вважає, що це свідчить про всеохопне бажання «вибороти рівність і визнання у світі, який досі мало знає про культуру та потреби Ґренландії». Крім того, ґренландські політики дедалі частіше ставлять питання: чому Данія, колишня метрополія, досі визначає ключові рішення, зокрема в царині зовнішньої політики та оборони, хоча у XXI столітті це видається анахронізмом?
Своїм тиском Дональд Трамп фактично зробив послугу тим, хто прагне прискорити дебати про незалежність: ґренландці опинилися в ситуації, коли мали жорсткіше формулювати свою позицію і публічно заявляти, що не хочуть ставати «штатом США» чи «територією під управлінням Вашингтона».
Водночас у оточенні Трампа пролунали певні «економічні» виправдання подібної ідеї, мовляв, Ґренландія приносить Данії самі збитки, тоді як Сполучені Штати готові інвестувати колосальні суми і перетворити острів на «процвітаючий центр ресурсів». Але такий підхід фактично ігнорує базові принципи самовизначення, які для місцевого населення є дуже чутливими.
Голосування під егідою сильного вітру й снігу
Тим часом саме голосування в Ґренландії відбувалося в умовах, до яких жителі острова звикли: сильні вітри, снігові бурі, температура, що може швидко опускатися, і дефіцит розвиненої транспортної мережі. В деяких віддалених поселеннях виборчі скриньки доставляли вертольотами, човнами чи снігоходами. Попри це, люди довго стояли в чергах, демонструючи неабияку активність.
Така залученість населення пояснюється усвідомленням важливості моменту. «Це був день, коли наше майбутнє вирішували не лише в Копенгагені або Вашингтоні, а й безпосередньо тут», — сказав один із виборців, коли вийшов із дільниці в столиці Нууку.
У короткостроковій перспективі новий уряд «Demokraatit» (ймовірно, у коаліції з «Inuit Ataqatigiit») не планує робити різких кроків у бік США. З одного боку, конфліктувати з Данією також ніхто не хоче, аби не втратити фінансові вливання. З другого боку, політики чудово розуміють, що не можуть ігнорувати зростаючі настрої частини населення, які втомилися від «вічного колоніального статусу».
Аналітики прогнозують: найближчі кілька років можуть бути присвячені «тихим» переговорам з офіційним Копенгагеном про розширення автономії, можливе збільшення квот у рибальстві, підготовку до перегляду фінансової угоди тощо. Водночас тиск «Naleraq» і подібних сил триватиме, і вони всіляко апелюватимуть до можливостей залучення американських грошей.
Загалом, Ґренландія перебуває на перехресті: між прагненням зберегти соціальну стабільність за рахунок данських дотацій і бажанням набути повноцінного суверенітету, який дасть змогу вести свою гру на міжнародній арені. Чи з’явиться зрештою у підсумку «незалежна Республіка Ґренландія», чи острів залишиться в межах Королівства Данії зі значними повноваженнями — поки що відкрите питання.
Та цілком зрозуміло, що навіть після виборів Дональд Трамп і його риторика залишатимуться точкою тяжіння для внутрішньої політики: одні використовуватимуть «страшилку» про «американську загрозу» як аргумент на користь тіснішої співпраці з Данією, інші ж, навпаки, будуть вказувати на те, що США готові інвестувати, тоді як Копенгаген мовчить і лише надає «латану ковдру» субсидій.
Багато що вирішить час і ширший геополітичний контекст: боротьба за Арктику, зростання впливу Китаю, а також зміни клімату, які роблять цю крижану територію дедалі привабливішою для різноманітних гравців. Поки що ж Ґренландія промовила доволі виразно: ми готові до дискусій про майбутнє, але не хочемо бути «купленими».
І хоча результати виборів засвідчили, що острів розділений у темпі й моделях досягнення незалежності, одне ясно: стан «тихої» залежності від Данії тріщить по швах. Питання тільки в тому, з якою швидкістю й до яких наслідків це призведе.
Як би там не було, вперте бажання Дональда Трампа «зробити Ґренландію американською» уже змусило місцевих політиків переглянути старі підходи. Життєво важливі для острова рішення в найближчі роки прийматимуться з оглядом на глобальні інтереси, а самі ґренландці далі формуватимуть власну національну ідентичність у протиборстві з історичною спадщиною колоніалізму, данськими інтересами та амбіціями великих держав на далекій півночі.
