Початок вересня 2025 року приніс подію, яка майже не потрапила в публічний фокус, але має потенціал змінити уявлення про межі застосування сили Сполученими Штатами. Американські військові завдали удару по човну, який адміністрація президента Donald Trump назвала судном наркоконтрабандистів. Загинули одинадцять людей.
Ключова деталь, яка стала відома пізніше, — тип літака, з якого було здійснено атаку. За інформацією джерел, Пентагон використав секретний літальний апарат, пофарбований так, щоб виглядати як цивільний. Озброєння при цьому було приховане всередині фюзеляжу, а не розміщене відкрито на крилах.
Саме ця обставина перевела інцидент із площини боротьби з наркотрафіком у сферу міжнародного права. Закони збройних конфліктів прямо забороняють маскування під цивільні об’єкти з метою введення противника в оману. Така практика має окрему назву — «перфідія», і вважається воєнним злочином.
Адміністрація Трампа наполягає, що дії були законними. Аргумент простий: США нібито перебувають у збройному конфлікті з транснаціональними наркокартелями, які оголошені терористичними структурами. Відповідно, удари по їхніх цілях — це не вбивства, а воєнні дії.
Проте навіть якщо прийняти цю логіку, проблема нікуди не зникає. Міжнародне гуманітарне право не дозволяє комбатантам удавати з себе цивільних, щоб отримати тактичну перевагу. За словами відставного генерал-майора ВПС США Стівена Леппера, «приховування бойового статусу — це ключовий елемент перфідії».
За даними осіб, які бачили відео спостереження, літак знизився настільки, що люди на борту човна могли його добре розгледіти. Судно, ймовірно, змінило курс, побачивши літак, і повернулося у бік Венесуели. Лише після цього було завдано першого ракетного удару.
Ще більш тривожним виглядає продовження операції. Двоє людей вижили після першого вибуху й опинилися на уламках корпусу. На кадрах видно, як вони махали літаку — ймовірно, не усвідомлюючи, що саме він атакував їхнє судно. Після цього по них було завдано повторного удару.
Міжнародне право війни прямо забороняє атакувати осіб, які зазнали корабельної аварії та не беруть участі в бойових діях. Саме цей аспект і став основним предметом публічної критики. Однак, як зазначає Дейком, питання перфідії є не менш, а можливо й більш серйозним.
Військові інструкції США детально описують заборону таких дій. У керівництві ВМС наголошується, що застосування сили має здійснюватися «без порушення військової честі» і з чітким відокремленням військових сил від цивільного населення. Маскування під цивільний літак суперечить цій вимозі.
Після інциденту Пентагон змінив тактику. Наступні удари по човнах здійснювалися вже з використанням явно військових платформ, зокрема безпілотників MQ-9 Reaper. У жовтні під час однієї з атак двоє людей змогли врятуватися, після чого були затримані й передані своїм державам.
Втім, сам факт зміни підходу свідчить, що навіть усередині військової системи США виникли сумніви щодо законності первинної операції. За інформацією джерел, питання перфідії обговорювалося на закритих брифінгах у Конгресі, але публічно не виносилося через засекреченість літака.
Офіційна позиція Пентагону зводиться до твердження, що всі платформи проходять юридичну перевірку. Представник оборонного відомства заявив, що США використовують «стандартні та нестандартні літаки» залежно від завдання, і всі вони відповідають міжнародному праву.
Білий дім у своїй реакції уникає прямої відповіді на питання перфідії. Натомість наголос робиться на боротьбі з наркотрафіком і «насильницькою діяльністю картелів». Такий підхід, за оцінкою Дейком, радше політичний, ніж правовий, і не знімає ключових запитань.
Юристи з міжнародного права звертають увагу на ще один момент: навіть якщо літак передавав військовий ідентифікаційний сигнал транспондера, це не змінює суті. Люди на човні навряд чи мали обладнання для прийому таких сигналів, отже для них літак виглядав цивільним.
Відставний капітан ВМС США Тодд Гантлі зазначає, що існують легітимні сценарії використання подібних літаків — наприклад, для рятувальних операцій. Але застосування їх для наступального удару створює серйозні юридичні ризики й підриває сам принцип розрізнення цивільних і військових об’єктів.
Особливу критику викликає контекст ухвалення рішень. Операція готувалася в умовах обмеженого доступу навіть для військових юристів. Крім того, міністр оборони Pete Hegseth раніше відкрито скорочував роль JAG — військових юристів — як внутрішнього механізму стримування.
За офіційними даними, з початку кампанії США здійснили 35 атак на човни, унаслідок яких загинули щонайменше 123 людини. Частина експертів прямо називає ці дії незаконними вбивствами, оскільки військові не мають права атакувати цивільних осіб, які не становлять негайної загрози.
Адміністрація Трампа обґрунтовує свої дії концепцією «неміжнародного збройного конфлікту» зі списком із 24 злочинних угруповань. Проте легітимність такого визначення залишається під великим сумнівом, зокрема серед фахівців із міжнародного права.
Показово, що США раніше самі притягували до відповідальності за перфідію. У справі про напад «Аль-Каїди» на есмінець USS Cole 2000 року бойовиків звинуватили саме в тому, що вони маскувалися під цивільних, підпливаючи до корабля з вибухівкою.
Цей прецедент робить нинішню ситуацію ще більш суперечливою. Як зазначає професор права Джеффрі Корн, ключовим є питання мотивації: чи існувала інша переконлива причина використання немаркованого літака, окрім бажання отримати тактичну перевагу через обман.
У ширшому вимірі справа виходить далеко за межі одного удару. Вона зачіпає фундаментальний принцип міжнародного порядку: якщо провідна держава світу починає розмивати норми війни, це створює небезпечний прецедент для інших.
Для США ризики не лише юридичні, а й репутаційні. Країна, яка десятиліттями позиціонувала себе як гарант міжнародного права, опиняється в ситуації, де її дії порівнюють із практиками, які вона ж раніше засуджувала.
У підсумку атака на човен із використанням літака під цивільним прикриттям стала лакмусовим папірцем нової епохи силової політики. Вона демонструє, як боротьба з транснаціональною злочинністю може легко перетворитися на випробування для самих основ права війни.
Як підсумовує Дейком, головне питання залишається відкритим: чи готові США поставити короткострокову ефективність операцій вище за довгострокову довіру до міжнародних правил. Від відповіді на нього залежить не лише оцінка конкретного удару, а й майбутня архітектура глобальної безпеки.
