Пам’ять, що потребує голосу
Українсько-польські відносини завжди формувалися не лише сучасною політикою, а й тінню минулого, яке досі відлунює в родинних спогадах і на місцях масових поховань. Пошуково-ексгумаційні роботи є одним із найбільш чутливих, але водночас необхідних інструментів роботи з цією спадщиною.
Для багатьох родин по обидва боки кордону питання ексгумацій не є абстрактним дипломатичним терміном. Це шанс дізнатися правду, повернути імена загиблим і завершити багаторічний процес мовчазного болю, який передавався з покоління в покоління.
Останні заяви українського посла в Польщі Василя Боднара засвідчили: діалог триває, і він поступово переходить від декларацій до практичних рішень. Україна вже зробила конкретні кроки, видавши нові дозволи на проведення робіт на своїй території.
Водночас очікування відповідних рішень від Польщі демонструє, наскільки важливою залишається взаємність у таких чутливих питаннях. Ідеться не про політичні жести, а про моральний обов’язок перед загиблими та живими.
Саме тому тема пошуково-ексгумаційних робіт сьогодні є не лише історичною, а й глибоко гуманітарною, такою, що визначає рівень довіри між державами.
Кроки України: відповідальність і відкритість
Українська сторона у 2025 році видала три додаткові дозволи на проведення пошуково-ексгумаційних робіт польських жертв на своїй території. Йдеться про село Угли на Рівненщині, локацію Острівки і Воля Островецька на Волині, а також друге поховання у Пужниках Тернопільської області.
Ці рішення не були спонтанними. Вони стали результатом тривалої підготовчої роботи, консультацій між фахівцями та усвідомлення того, що без чесного погляду на минуле неможливо будувати стійке майбутнє у відносинах з Польщею.
У випадку Углів уже відбулися перші виїзди спільної українсько-польської групи, яка обговорила план початку пошукових робіт. Це важливий сигнал, що процес не обмежується паперовими дозволами, а переходить у практичну площину.
Окрему увагу приділено Гуті Пеняцькій на Львівщині, де наразі готується пакет документів для надання дозволу. Ця локація має особливе символічне значення для польської історичної пам’яті, і українська готовність рухатися вперед тут свідчить про серйозність намірів.
Загалом дії України демонструють прагнення до прозорості й відкритості, навіть тоді, коли йдеться про складні й болісні сторінки історії. Це позиція, яка вимагає політичної волі та суспільної зрілості.
Очікування від Польщі: баланс і взаємність
Паралельно з українськими рішеннями Київ очікує аналогічних кроків від Варшави. З польського боку йдеться про дозволи на проведення пошуково-ексгумаційних робіт у Сагрині та сусідньому селі Ласків, у Перемишлі, а також у Юречковій.
У випадку Юречкової українська сторона вже отримала згоду, що дозволяє перейти до другої фази робіт. Це позитивний сигнал, який засвідчує можливість конструктивної співпраці навіть у найделікатніших питаннях.
Водночас рішення щодо Перемишля і Сагриня ще доопрацьовуються польською стороною. Для України ці локації мають не менше значення, адже там спочивають українські жертви, долі яких десятиліттями залишалися без належного вшанування.
Питання взаємності тут є ключовим. Односторонні кроки, якими б щирими вони не були, не здатні створити атмосферу довіри. Лише симетричні рішення можуть стати основою для справжнього примирення.
Саме тому очікування дозволів від Польщі є не тиском, а логічним продовженням спільного процесу, у якому обидві держави визнають право кожної жертви на пам’ять і гідність.
Історики та інституції: шлях до діалогу
Окрім практичних робіт на місцях поховань, важливим виміром співпраці стали контакти між Інститутами національної пам’яті України та Польщі. У минулі роки саме відсутність системної комунікації часто загострювала непорозуміння.
Налагодження цих контактів відкриває можливість вирішувати конкретні питання на професійному рівні, без політичних емоцій і спекуляцій. Це дозволяє зосередитися на фактах, документах і наукових підходах.
Не менш важливу роль відіграє діалог між істориками обох країн. Підготовка великого українсько-польського форуму істориків, запланованого у Польщі, має стати майданчиком для чесної й відкритої розмови.
Мета цього форуму полягає не в уніфікації поглядів, а в демонстрації того, що різні інтерпретації минулого не є перешкодою для співпраці. Навпаки, вони можуть стати основою для глибшого взаєморозуміння.
Перенесення історичних дискусій у професійне середовище знижує ризик політичних маніпуляцій і допомагає суспільствам України та Польщі побачити одне в одному партнерів, а не заручників минулих конфліктів.
Висновок. Між болем і надією
Пошуково-ексгумаційні роботи є складним і тривалим процесом, який вимагає терпіння, взаємної поваги й політичної відповідальності. Проте саме через такі кроки формується справжня культура пам’яті.
Україна вже продемонструвала готовність брати на себе відповідальність і відкривати складні сторінки історії. Тепер слово за Польщею, від рішень якої залежить, чи стане цей процес по-справжньому спільним.
У довгостроковій перспективі такі дії можуть змінити не лише офіційний дискурс, а й суспільне сприйняття минулого. Вони здатні перетворити біль на досвід, а пам’ять – на основу для довіри.
Історія не зникає, якщо її замовчувати. Вона потребує голосу, і сьогодні Україна та Польща мають шанс почути його разом, обравши шлях діалогу, а не протистояння.
