Київ і Вашингтон наблизилися до фіналізації документів про завершення війни, але ключовий вузол лишається незмінним — території. Володимир Зеленський прямо вказує: саме земля визначить, чи буде угода реалістичною, чи паперовою.
Президент описує поточний стан як набір чернеток, що «переважно відображають спільну позицію», але подекуди — американську. Це важливий сигнал: 20-пунктовий план ще не є остаточним, і компроміси досі шукають на рівні формулювань.
Головний подразник — Донеччина, а точніше укріплена зона, яку Росія не змогла захопити, але вимагає отримати через переговори. Україна відкидає таку логіку, бо поступка територіями підштовхує Кремль до повторного удару в майбутньому.
Зеленський окреслив мету Києва: переконати Дональда Трампа запропонувати зупинку бойових дій по нинішній лінії зіткнення. Такий підхід фіксує реальність фронту й знижує ризик «перемальовування карти» ультиматумами під час переговорів.
Паралельно звучить і російська «пропозиція» щодо відведення військ із низки регіонів, включно з Дніпропетровщиною, Миколаївщиною, Сумщиною та Харківщиною. Але Москва одночасно хоче, щоб Україна вийшла зі своєї частини Донеччини, і це ламає баланс.
Саме тут США пропонують конструкцію, яку називають «вільна економічна зона» або «демілітаризована зона». Американська ідея — перетворити територіальний спір на режим без військ, щоб зняти гостроту питання контролю й запустити політичний процес.
Українська позиція жорстка: будь-яка демілітаризована зона не може бути односторонньою. Якщо Київ відводить війська, Росія має зробити дзеркальний крок на еквівалентній ділянці. Інакше це не територіальний компроміс, а фактичний відступ під диктовку РФ.
Зеленський підкреслює, що американці намагаються знайти формулу, яка виглядатиме «не як відступ», бо Україна проти відступу як політичної і правової категорії. Це важлива деталь: у переговорах борються не лише за метри, а й за зміст слів у документі.
Внутрішній бар’єр для будь-яких змін — українське законодавство. Віддати землю «просто так» неможливо: потрібна юридична рамка і легітимація, а отже референдум стає невід’ємною умовою. Саме тому торг упирається не лише у фронт, а й у право.
Референдум — це також питання часу і безпеки. Його неможливо організувати під обстрілами та в умовах нестабільного тилу. Тому припинення вогню перетворюється на технічну передумову для будь-якого голосування, а не на «бажану опцію» після підписів.
Окремим блоком лишається Запорізька АЕС — найбільша атомна станція Європи, захоплена Росією у 2022 році. США, за словами Зеленського, просувають ідею спільної власності трьох сторін, а Трамп нібито бачить розподіл виробітку між Україною, РФ і США.
Київ називає таку модель неприйнятною. Зеленський говорить прямо: «спільна комерційна діяльність» із Росією після пережитого виглядає нереалістичною. Для України енергетика — не бізнес-експеримент, а критичний елемент суверенітету і відбудови України.
Контрпропозиція Києва — поділ виробітку навпіл між Україною та США, а вже американська сторона, за потреби, може вирішувати, чи передавати частку Росії. Це спроба прибрати прямий зв’язок «Україна–РФ» у спільному управлінні, залишивши простір для дипломатії.
Ще один маркер угоди — вибори після завершення бойових дій. Зеленський обіцяє провести їх «якнайшвидше» після встановлення режиму тиші, щоб зняти зовнішні й внутрішні питання легітимності. Але в реальності це можливе лише за стабільного контролю припинення вогню.
Механіка тиші, за задумом, має стартувати в день підписання миру, а виконання контролюватимуть міжнародні посередники. Без такого нагляду будь-які «режими» перетворюються на гру в одні ворота, де порушення стають новою нормою та з’їдають довіру.
Для України критично важливі гарантії безпеки, які запускаються автоматично у разі порушень з боку Росії. Зеленський підкреслює: якщо РФ зірве припинення вогню, мають спрацювати американські гарантії безпеки, а не довгі дискусії «чи варто реагувати».
Окремий принцип — сила власної армії. Україна наполягає на мирному ліміті в форматі армія 800 тисяч, бо саме збройні сили є найнадійнішим щитом. Попередні ідеї «обмежити» чисельність лише підсилювали б російську спокусу перевіряти Україну на міцність.
Водночас мирний план має не лише зупинити стрілянину, а й зафіксувати стратегічні горизонти. Зеленський говорить про підтримку США щодо чіткого дедлайну на вступ до ЄС, хоча визнає: без європейського підтвердження це поки двостороння рамка, а не рішення Брюсселя.
Економічний контур також присутній: ідеться про сотні мільярдів на відбудову України та інвестиційні пакети. Але тут важлива твереза логіка: обіцянки грошей нічого не варті без контролю, пріоритетів і захисту від корупційних і політичних «зривів» після війни.
Додається і тема торгівлі: згадуються окремі домовленості про річкову та морську торгівлю з Росією як елемент зниження ризиків блокад. Це тонка зона, бо будь-які торгові механізми з агресором працюватимуть лише тоді, коли безпекова рамка буде сильнішою за шантаж.
Ключове питання, яке зависає над усім пакетом: чи готовий Путін прийняти хоч щось, окрім максималістських вимог. Кремль неодноразово заявляв, що доб’ється цілей або переговорами, або силою. Це означає, що торг ітиме до межі — і по Донеччині, і по АЕС.
Зеленський фактично дає найдетальніший зріз переговорів США-Україна за весь період консультацій. Він показує, де США тиснуть «спецзоною», де Україна ставить запобіжники, і чому будь-який територіальний компроміс без симетрії перетворюється на пастку для Києва.
З практичного боку «спецзона» — це не карта, а складна система: лінії відведення, контроль доступу, запобігання інфільтрації, правила реагування. Зеленський не приховує вразливостей: Росія може намагатися зберігати контроль через силові структури навіть після формального відходу.
Саме тому референдум і міжнародний нагляд стають не декоративними словами, а єдиним способом зробити конструкцію життєздатною. Якщо суспільство не схвалить модель, угода розвалиться політично. Якщо контроль буде слабким, угода розвалиться безпеково.
Для України стратегічний сенс переговорів — зупинити війну так, щоб не закласти наступну. Територіальний компроміс можливий лише в межах права й симетрії, а гарантії безпеки мають бути «виконуваними», інакше це буде пауза перед новою фазою агресії.
Найближчим маркером стане передача проєкту російській стороні та реакція Москви. Якщо Кремль відкине навіть логіку симетрії, стане очевидно: мирний план потрібен Україні і США, але не Росії. Тоді тиск санкціями і ресурсами знову повернеться в центр гри.
