Президент Володимир Зеленський 24 грудня 2025 року вперше публічно виклав ключові пункти 20-пунктової мирної пропозиції України, яку Київ обговорює з Вашингтоном. Документ має стати політичною рамкою майбутньої угоди про завершення війни з Росією та запуску стійкого миру.
План з’явився після тижнів правок попереднього, ширшого проєкту, який у Києві сприймали як надто близький до російських вимог. Це мирна пропозиція України, що виходить у публічну площину, поки тривають переговори США і Україна, і може стати базою майбутніх угод.
Після тижнів дискусій Зеленський заявив, що більшість позицій «суттєво зблизили». Але є два вузли, де компромісу поки немає і саме вони визначають політичну ціну миру: контроль територій та Запорізька АЕС. Без розв’язання цих питань рамка залишається неповною.
Перший блок рамки фіксує базу: суверенітет України має бути підтверджений окремим формулюванням, щоб прибрати будь-які «сірини» для майбутніх трактувань. Для Києва це стартова умова, бо без неї будь-яка пауза у боях перетвориться на відкладену війну.
Другий пункт описує беззастережну угоду про ненапад між Росією та Україною, а також механізм контролю лінії зіткнення. Пропонується космічний безпілотний моніторинг із раннім попередженням про порушення, щоб інциденти не розросталися у нові наступи швидко.
Ключове слово плану — гарантії безпеки. Київ наполягає на «дзеркалі» статті 5 НАТО: США, НАТО і європейські країни мають дати зобов’язання взаємної оборони за принципом колективної відповіді, а не абстрактних меморандумів без сили та строків для стримування РФ.
Окремо зафіксована чисельність: Україна зберігає армію у 800 тисяч військових. Це пряма відповідь на спроби обмежити ЗСУ в ранніх варіантах. Київ вважає, що після 2022 року саме потужні Збройні сили України є фундаментом стримування, а не «проблемою миру».
Є і юридичний запобіжник для Європи: Росія повинна формалізувати політику ненападу на Україну та європейські держави в законах і ратифікаційних документах, включно з голосуванням Держдуми. Логіка проста: підпис має мати внутрішню ціну для Кремля, а не бути декларацією.
Євроінтеграційний блок прописаний максимально конкретно: членство в ЄС має настати у визначену дату, а на перехідний період Україна отримує преференційний доступ до ринку Євросоюзу. Це має стабілізувати бізнес-очікування і зменшити ризик «втоми від відновлення».
Економічна частина масштабна: пропонується глобальний пакет розвитку, який деталізують окремою інвестугодою, та створення кількох фондів відбудови й гуманітарної підтримки. Окрема ціль — мобілізувати до $800 млрд на відновлення України та повернення потенціалу регіонів.
У торговельній площині Київ пропонує прискорити угоду про вільну торгівлю зі США. Водночас озвучено нюанс: американська позиція нібито полягає у тому, що, надаючи Україні доступ, Вашингтон хотів би мати змогу запропонувати подібні умови і Росії — це ризик для санкційної логіки.
Пункт про статус України як неядерної держави підтверджує дотримання Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Для Києва це спосіб зняти спекуляції, але водночас нагадування: гарантії безпеки мають бути реальними, бо Україна вже платила за відмову від ядерної зброї.
Найжорсткіша дискусія — Запорізька АЕС. Зеленський заявив, що з США угоди ще немає. Американський варіант передбачає тристороннє управління з рівними частками України, США і Росії, де американці виступають головними менеджерами, що Київ вважає неприйнятним.
Українська пропозиція щодо Запорізької АЕС інша: спільне підприємство 50/50 лише між США та Україною. За цією моделлю Україна отримує половину виробленої електроенергії, а США самостійно розпоряджаються другою половиною. Фактично це спроба повернути контроль без легалізації окупації.
Ще один чутливий пункт — контроль територій. Зеленський назвав його найскладнішим і поки що невирішеним остаточно. Росія вимагає, щоб Україна вивела війська з частини Донеччини, яку Київ контролює. Українська позиція — зупинка боїв по чинній лінії фронту як базова точка припинення вогню.
Вашингтон, за викладом Києва, пропонував демілітаризовану зону і вільну економічну зону у контрольованій Україною частині Донецької області. Для України це виглядає як спроба «розвести» війська й знизити ризик рецидиву, але питання в тому, хто і як гарантуватиме виконання та покарання за зриви.
Після узгодження майбутнього статусу територій сторони мають зобов’язатися не змінювати домовленості силою. Це критично, бо саме порушення попередніх домовленостей і створило нинішню недовіру. Без заборони на силовий перегляд будь-яка угода перетвориться на «перепочинок перед реваншем».
У морсько-річковому блоці Україна вимагає свободи комерційного користування Дніпром і Чорним морем, а також окремих угод про свободу судноплавства і транспорт. Кінбурнська коса має бути демілітаризована, щоб зняти загрози на виході Дніпра до моря і стабілізувати експорт.
Гуманітарний розділ передбачає створення комітету, який закриє найболючіші питання. Принцип «всіх на всіх» для обміну полоненими, повернення цивільних заручників і дітей, а також механізми допомоги постраждалим. Це той блок, де реальний прогрес можливий швидше за політичні компроміси.
Окремим пунктом зафіксовано потребу провести вибори в Україні якнайшвидше після підписання угоди. Сенс — повернутися до нормального політичного циклу, але на практиці це вимагатиме безпеки, відновлення реєстрів і гарантій, що процес не зірвуть ракетами чи диверсіями.
Документ має бути юридично обов’язковим, а за виконанням стежитиме спеціальна Рада миру. Її головою пропонується зробити президента США Дональда Трампа, а учасниками — Україну, Європу, НАТО, Росію та США. Передбачені санкції за порушення, що має підкріпити примус до виконання.
Фінальна логіка проста: щойно всі сторони погоджуються з текстом, повне припинення вогню набуває чинності негайно. Це зшиває політичну рамку і реальність на фронті, але створює головний ризик: якщо ключові суперечки не зняті, Москва може використати паузу як інструмент тиску.
У Києві підкреслюють, що зближення позицій із США відбулося, але «верхні» рішення потрібні на рівні лідерів. Зеленський прямо говорить про необхідність переговорів з Дональдом Трампом, щоб розв’язати вузли територій і Запорізької АЕС, які зараз тримають рамку в підвішеному стані.
Для України цей 20-пунктовий мирний план — спроба перевести мирні переговори з абстракцій у контрольовані механізми: моніторинг, гарантії, санкції, фонди відбудови. Для США це тест на керованість процесу, а для Росії — вибір між деескалацією і продовженням війни з новими втратами.
Якщо рамка стане основою угоди, 2026 рік може перейти від «війни на виснаження» до конкуренції інститутів: хто забезпечить безпеку, відбудову й правила гри. Якщо ж два спірні пункти не зрушать, ризик затяжного конфлікту зросте, а будь-яка пауза буде лише тактичною.
