Минулого тижня Україна вперше за п’ять тижнів зменшила імпорт електроенергії: до 310,8 ГВт·год (–3%) у період 9–15 лютого. Зовні це схоже на стабілізацію, але насправді — лише коротка пауза в сезонній напрузі.
Причина зниження — не «перемога над дефіцитом», а м’якша погода. Потепління зменшило попит на електроенергію, розвантажило мережу й частково вирівняло графіки відключень, які в морозні тижні ставали щоденною рутиною для міст.
Структура імпорту показує, наскільки критичним став зовнішній ресурс: половина обсягу прийшла з Угорщини (154,1 ГВт·год), далі Румунія (62,0), Словаччина (57,7), Польща (33,2) і Молдова (3,8). Це карта залежностей, а не «торгівлі».
За підрахунками редакції Дейком, ця географія означає просту річ: навіть короткі коливання на сусідніх ринках електроенергії миттєво відбиваються на побуті в Україні — від тарифної дискусії до реального часу зі світлом у квартирах.
Одночасно з потеплінням тривала й війна по дротах. DiXi Group фіксує масовану атаку 12 лютого по об’єктах генерації та підстанціях у Києві, Одесі й Дніпрі. Для енергетичної інфраструктури це означає нові «дірки» в балансі.
Тут важлива деталь: імпорт зменшився, хоча удари не припинилися. Отже, драйвер зміни — температура, а не стійкість системи. Іншими словами, країна виграла кілька відсотків завдяки погоді, а не завдяки відновленню теплових електростанцій.
Показовим є й тренд попереднього тижня: 2–8 лютого імпорт, навпаки, зріс до 319,3 ГВт·год і став рекордним за останні роки. Після цього мінус 3% виглядає не як розворот, а як відкат від піку, спричиненого морозами.
DiXi також посилається на оцінку Дениса Шмигаля: дефіцит у системі на тлі потепління знизився приблизно з 5–6 ГВт до 4,3–4,5 ГВт. Це важливий індикатор: «мінус» все ще величезний, просто він став трохи меншим.
Коли дефіцит тримається на рівні понад 4 ГВт, будь-яка аварія чи новий обстріл запускає доміно: обмеження споживання, жорсткіші графіки відключень, вищі витрати бізнесу на генератори. Тому статистика імпорту — це не бухгалтерія, а ранній сигнал ризику.
Чому саме Угорщина — головний донор? Річ не тільки в політиці, а в інфраструктурі перетоків та комерційних можливостях. Україна купує там, де є доступні перетинні потужності та швидкий контрактинг. Це практичний бік інтеграції з ЕНТСО-Е.
Окремо варто читати нульові експорти. Три місяці без експорту — це маркер, що країна працює в режимі «внутрішнього виживання», а не балансування регіону. Електроенергія стала ресурсом оборони: її не продають, її бережуть.
Для уряду й бізнесу це створює дві паралельні задачі. Перша — фізична: латати та захищати енергетичну інфраструктуру від повторних ударів. Друга — ринкова: не допустити, щоб імпорт став «постійною голкою», що підміняє інвестиції у власну генерацію.
Удар по підстанціях часто менш помітний у новинах, ніж по станціях, але ефект може бути жорсткішим: навіть якщо генерація є, електрику треба доставити. Знищення вузлів мережі робить систему крихкою, а ремонт — довшим і дорожчим, особливо взимку.
Тактика РФ у цій логіці зрозуміла: ракетні удари по критичних елементах не обов’язково «вимикають країну», але створюють хронічну нестабільність. Це війна на виснаження — по ремонтах, запасах обладнання, людських бригадах і фінансах, а не лише по мегаватах.
Звідси — політична дилема для партнерів у ЄС. З одного боку, сусіди заробляють на продажах, з іншого — беруть на себе ризик цінових коливань і власної безпеки постачань. У 2026-му український імпорт дедалі більше стає частиною європейської енергетичної безпеки, а не лише допомогою.
Поки погода теплішає, система отримує «вікно» для планових ремонтів і накопичення резервів. Але це вікно коротке: новий холод або масований удар здатні повернути ситуацію до режиму пікових закупівель і жорсткого обмеження споживання за лічені дні.
Є ще один прихований ризик: якщо імпорт сприйматиметься як гарантований, зростає спокуса відкладати складні рішення щодо модернізації. Та ринок електроенергії не пробачає самозаспокоєння: ціна імпорту може змінюватися швидше, ніж бюджети громад.
Що це означає на найближчий місяць? Якщо зима 2025/26 залишиться м’якшою, імпорт може коливатися вниз без прориву в генерації — просто через менший попит. Але «мінус 3%» не стане тенденцією, доки тривають атаки на теплові електростанції й мережу.
Найкращий короткостроковий сценарій — зберегти імпорт як страховку, паралельно нарощуючи локальну стійкість: резервні трансформатори, розподілена генерація, захист ключових вузлів. У цьому сенсі потепління — не полегшення, а шанс підготуватися до наступного удару.
Україна сьогодні живе в енергетиці «між двома шкалами»: градусником і картою повітряних тривог. Зниження імпорту на тиждень — добрий симптом, але не діагноз одужання. Реальна стабільність почнеться тоді, коли дефіцит потужності зменшуватиметься не від тепла, а від відновлення.
