Втрачена довіра: чому українську пшеницю більше не чекають у Єгипті, Тунісі та Ефіопії
Після початку широкомасштабної агресії Росії українські аграрії були змушені переорієнтувати експорт з традиційних ринків Азії та Африки на європейські країни. Це рішення, продиктоване міркуваннями безпеки та логістики, мало далекосяжні наслідки. Українська пшениця, яка раніше стабільно постачалася до таких країн як Єгипет, Туніс, Судан та Ефіопія, поступово зникла з цих ринків.
Як зазначають представники Promising International Trading Co. DMCC, Україна втратила до 70% ринку Єгипту. Це не лише зменшення обсягів продажу, а й руйнування довіри з боку ключового покупця. Ринки зерна формуються не лише на основі ціни та якості, але й через сталі торговельні відносини. Втрата регулярності постачання, невизначеність щодо логістики та політичні ризики призвели до того, що єгипетські закупівельники переключилися на інших постачальників.
У Тунісі ситуація ще гостріша: 75% імпортованої пшениці має російське походження, решта — французька. Українська присутність на цьому ринку зійшла нанівець. Судан та Ефіопія також більше не розглядають Україну як надійного партнера. Таким чином, втрата цих ринків несе не лише економічні, але й репутаційні наслідки.
Проблеми якості та специфіка попиту
Ще одним бар'єром стала якість пшениці. На багатьох ринках Африки, зокрема у Кенії та Нігерії, попитом користується пшениця з високим вмістом протеїну — щонайменше 12,5%. Водночас українська пшениця здебільшого має показник 11,5%. Попри те, що такий рівень прийнятний для більшості покупців, вимогливі ринки обирають інших постачальників.
Російська торгова дипломатія активно використовує ці переваги, просуваючи свою продукцію на умовах, вигідних для покупця. Як зауважують у "ТАС Агро", якщо країна ставить поріг протеїну у 12,5%, російська пшениця майже безальтернативно домінує. Брак інвестицій у селекцію та контроль якості української продукції лише посилює цю проблему.
Конкуренція ускладнюється ще й тим, що російські компанії готові гнучко працювати з партнерами, надаючи відстрочку платежів або погоджуючись на бартер. Це створює додаткову перевагу в умовах, коли багато країн мають обмежений доступ до валюти.
Азійський вектор: нові виклики і стара конкуренція
На ринку Азії ситуація не краща. У Бангладеші та Індонезії російські компанії поступово витісняють українських конкурентів. Це відбувається через агресивну цінову політику, бартерні угоди, розрахунки у місцевій валюті, а також посилену кооперацію з Китаєм. Росія таким чином хеджує ризики санкцій і валютних обмежень.
Водночас Україна втрачає гнучкість. Трейдери змушені наполягати на оплаті одразу після завантаження судна. Це обмежує можливості для укладання угод з партнерами, які очікують гнучкіших умов. До того ж, нестабільна логістика, зруйнована інфраструктура та обмеження з боку ЄС ускладнюють експорт на азійські ринки.
Україна наразі не має чіткої стратегії щодо повернення в Азію. Без політичної підтримки, інвестицій у інфраструктуру та модернізації умов торгівлі, українські аграрії ризикують остаточно втратити ці напрямки.
Європейський ринок: шанс чи пастка?
Після втрати східних і південних ринків, український аграрний сектор звернувся до Європи. Проте цей ринок має свої виклики. Квоти, вимоги до якості, тиск фермерських спільнот у країнах-членах ЄС — усе це створює перепони для стабільного експорту.
У 2023–2024 роках трейдери об'єднували невеликі партії для експорту, що дозволяло зберігати гнучкість. Проте нині, через нові регуляції, доводиться переходити на великі партії, що вимагає нових логістичних рішень і координації. Це потребує інвестицій, часу і державної участі.
ЄС також дедалі активніше розглядає питання обмежень імпорту української агропродукції, зокрема під тиском фермерів. Така ситуація змушує шукати баланс між національними інтересами України та вимогами європейських ринків. Якщо Україна втратить і цей напрямок, аграрний сектор може зазнати глибокої кризи.
Урожайні прогнози: ще один удар
Якщо проблеми з ринками збуту не вирішаться, ситуацію погіршить і прогнозоване зниження врожаю. За словами міністра аграрної політики Віталія Коваля, у 2025 році очікується зменшення обсягів зернових на 10%, а олійних — на 5%. Це означає, що на тлі падіння попиту та втрати ринків, українські аграрії ще й зіштовхнуться з меншою пропозицією продукції.
Відповідно, зменшиться валютна виручка, обсяги податкових надходжень, зросте соціальна напруга в сільських регіонах. Проблема не лише в зменшенні кількості зерна, а й у тому, що воно не матиме куди йти. Без системного підходу до диверсифікації ринків збуту, інвестицій у якість і логістику, аграрний сектор України опиниться в ще глибшій кризі.
Повернення в гру: що потрібно Україні
Щоб повернути втрачені позиції, Україна має терміново сформувати аграрну дипломатію — цілісну державну політику, спрямовану на підтримку експорту в регіонах Африки та Азії. Потрібна активна участь посольств, торговельних представництв, галузевих асоціацій.
Крім того, слід інвестувати у вдосконалення якості пшениці, створення продуктів з доданою вартістю, розширення логістичних коридорів. Необхідно оновити підходи до фінансування експортних угод, дозволити гнучкі умови розрахунків, працювати з ризиками партнерів. Тільки таким чином можна буде повернути довіру покупців і знову посісти належне місце на світовій зерновій карті.
Україна має потенціал стати провідним гравцем, але для цього потрібна державна стратегія, синергія бізнесу та дипломатії, а також швидка адаптація до змін на глобальних ринках. Без цього наші поля ризикують залишитися без покупця, а країна — без одного з ключових джерел економічної стабільності.
