Україна наполегливо вимагає документального підтвердження позицій Кремля до початку чергового раунду переговорів, запланованого на понеділок у Стамбулі. За словами міністра закордонних справ Андрія Сибіги, без попередньої передачі російського меморандуму українська делегація не матиме достатніх повноважень для обговорення ключових питань та ризикуватиме опинитися в пастці політичних маніпуляцій.
Заяви Сибіги пролунали на спільній пресконференції з турецьким колегою Хаканом Фіданом у Києві. Українська сторона передала Вашингтону власний документ із 22 пунктів, що передбачають передусім встановлення багатостороннього режиму припинення вогню на суші, морі та в повітрі під моніторингом міжнародних партнерів. Натомість Москва відмовляється оприлюднити свої умови до початку переговорів, наголошуючи, що меморандум стане відомим лише безпосередньо під час саміту в Туреччині.
Формальним приводом для нового раунду стала домовленість попередньої зустрічі у Стамбулі цього місяця, що завершилася масштабним обміном полоненими, але не дала прориву в багатосторонніх дискусіях. Київ пропонує зосередитися насамперед на припиненні вогню як передумові для ширших мирних угод. Кремль же неодноразово заявляв, що хоче вирішувати «корінні причини» війни — тобто політичні вимоги щодо нестягнення сил НАТО до кордонів Росії, що Україна та її союзники вважають спробою підкорити суверенітет нашої держави.
Представники української влади побоюються, що відмова Росії надати меморандум заздалегідь є тактикою «повільного кроку», яка має на меті змусити Київ погодитися на неприйнятні умови «на ходу» та потім звинуватити його у зриві переговорів. Такий сценарій може стати приводом для подальших ескалацій і обмеження підтримки Заходу, особливо якщо адміністрація США вирішить «не з’являтися там», де не бачить перспектив на досягнення реальних домовленостей.
США вже отримали український меморандум та очікують російського. Старший спецпредставник Трампа з питань України Кіт Келлог підтвердив, що Вашингтон «дуже зацікавлений» в тому, щоб обидві сторони представили свої умови. Водночас він закликав Київ не відмовлятися від зустрічі, зазначивши: «частина дипломатії — це вміння з’являтися за стіл переговорів». Натомість Кремль, через прес-секретаря Дмитра Пєскова, заявив, що не готовий «публічно» озвучувати свої документи раніше, ніж у присутності української делегації.
На тлі цих заяв на фронті знову почалася активізація бойових дій. Москва відкрила новий напрямок наступу на північному напрямку Донеччини та загострила обстріли міст із безпілотників і балістичних ракет, у тому числі ударом по поштовому відділенню в Одеській області. Українські військові фіксують щодня десятки атак російських дронів і ракет, що свідчить про небажання Кремля навіть на короткий час призупинити вогонь.
У Брюсселі ж на тлі дипломатичних баталій триває підготовка до обговорення нових санкцій проти Росії. Президент Трамп уже погрожував ввести «нові жорсткі обмеження», але після численних заяв без подальших дій, мало хто сподівається на швидке їх втілення. Аналітики вважають, що без підтримки США та ЄС переговори можуть зійти нанівець — і тоді дипломатичний процес остаточно перетвориться на затягнуту гру на виживання.
Попереду Стамбул: Туреччина традиційно позиціонує себе як нейтральний майданчик для мирних дискусій між Києвом і Москвою. Міністр Фідан підтвердив готовність Анкари прийняти обидві делегації, однак конкретні дати і формат засідань поки що залишаються під питанням. Варто очікувати, що сторони продовжать шукати компроміс у процедурах: заявки на участь, попереднє узгодження повноважень делегацій та рамки переговорів.
Для України головним завданням є не лише закріпити режим тиші, а й отримати чіткі гарантії безпеки та права суверенітету. Експерти наголошують, що без попереднього обміну меморандумами переговори можуть просто не розпочатися або завершитися формальними заяложеними резолюціями. Київ вже розробив дорожню карту подальших кроків, що включає контроль кордонів, виведення іноземних військ та міжнародний моніторинг. Росія ж, очевидно, намагається відтягнути ці питання, сподіваючись остаточно витиснути з угод формулу «нейтральності» України поза НАТО.
Майбутній раунд у Стамбулі стане лакмусовим папірцем готовності обох сторін до реального миру. Якщо Москва погодиться надати меморандум і визначити свої «червоні лінії» заздалегідь, це можна сприймати як сигнал до серйозної роботи над документами майбутньої угоди. У протилежному випадку процес може зійти нанівець, і війна триватиме без ознак прогнозованої дати завершення.
З огляду на вищезгадані ризики, світова спільнота уважно стежить за перебігом подій у Туреччині. Для України результат зустрічі означатиме перспективу закінчення бойових дій та відновлення державності в межах міжнародно визнаних кордонів. Для Росії – можливість добитися політичних поступок без реальних поступок на полі бою. Майбутній розвиток переговорів визначатиме, чи зможуть Київ і Москва зрушити з місця на шляху до довгоочікуваного миру.
