Українська металургія переживає один із найскладніших періодів за весь час повномасштабної війни. Галузь, яка традиційно забезпечувала значну частину валютних надходжень до держави та залишалася одним із головних експортерів країни, сьогодні стикається з безпрецедентним поєднанням зовнішніх і внутрішніх проблем. Якщо найближчим часом не буде ухвалено комплексних рішень для підтримки виробників, окремі підприємства можуть припинити роботу, а негативні наслідки відчує вся українська економіка.
Про критичний стан галузі заявив головний аналітик GMK Center Андрій Тарасенко. За його словами, металургійні компанії одночасно опинилися під тиском одразу кількох факторів, кожен із яких сам по собі вже є серйозним викликом. Разом вони створюють ситуацію, яку експерти називають безпрецедентною.
Однією з найболючіших проблем стало суттєве ускладнення морського експорту. Саме логістика залишається основою для роботи українських металургійних підприємств, адже значна частина продукції традиційно постачалася на світові ринки морськими шляхами.
За словами Тарасенка, нинішні проблеми із судноплавством поставили під загрозу приблизно половину експорту української сталі, майже весь експорт чавуну та близько половини поставок залізної руди. Крім того, серйозні труднощі виникли із завезенням імпортного вугілля, без якого частина виробничих процесів стає значно дорожчою або навіть неможливою.
Фактично підприємства втратили важливі канали постачання продукції на міжнародні ринки саме тоді, коли зовнішня конкуренція лише посилилася.
Додатковим ударом для українських виробників стали зміни у торговельній політиці Європейського Союзу. Насамперед ідеться про механізм CBAM — систему вуглецевого коригування імпорту, яка поступово запроваджується в ЄС. Для металургійної продукції це означає додаткові фінансові витрати та складніші умови доступу до європейського ринку.
Не менш серйозною проблемою стали нові імпортні квоти на українську металопродукцію. Якщо раніше після початку повномасштабної війни Євросоюз фактично відкрив свій ринок для українських виробників, скасувавши більшість торговельних бар'єрів, то тепер ситуація кардинально змінилася.
За оцінками GMK Center, через запровадження нових квот українські підприємства можуть втратити від 1,3 до 1,5 мільйона тонн експорту сталі щороку. Для окремих виробників це означає скорочення поставок майже на 60%, що безпосередньо впливає на фінансову стійкість підприємств.
При цьому металургійні компанії практично позбавлені можливості компенсувати власні втрати за рахунок підвищення цін. На відміну від бізнесу, який працює переважно на внутрішньому ринку, експортери змушені орієнтуватися на світові котирування. Вартість металопродукції визначає міжнародний ринок, тому будь-яке збільшення витрат виробники фактично змушені покривати власним коштом.
Ще одним негативним чинником стало зростання внутрішніх тарифів. Подорожчання транспортних перевезень, енергетичних послуг та інших виробничих витрат додатково погіршує економіку підприємств, які й без того працюють у надзвичайно складних умовах.
Експерт зазначає, що вже оголошені окремими компаніями зупинки виробництва можуть бути лише початком більш масштабних процесів. Якщо ситуація не зміниться, кількість підприємств, які будуть змушені скорочувати або повністю зупиняти виробництво, може суттєво зрости.
Наслідки такого розвитку подій виходять далеко за межі самої металургійної галузі. Металургія традиційно забезпечує сотні тисяч робочих місць як безпосередньо на виробництві, так і в суміжних галузях — транспорті, енергетиці, гірничодобувній промисловості, машинобудуванні та логістиці.
Крім того, саме металургійний сектор є одним із найбільших джерел валютної виручки для України. Скорочення експорту означає менші надходження іноземної валюти, що може негативно позначитися на стабільності державних фінансів, курсі гривні та можливостях фінансування економіки.
На думку Андрія Тарасенка, одним із першочергових завдань має стати активізація переговорів із Європейською комісією. Україна потребує перегляду нинішніх торговельних обмежень або хоча б пошуку тимчасових компромісних механізмів, які дозволили б зберегти конкурентоспроможність вітчизняної металургії на європейському ринку.
Паралельно експерт вважає необхідним розробити внутрішню програму підтримки промисловості. Йдеться про комплекс заходів, які могли б зменшити навантаження на підприємства, допомогти їм пережити кризовий період та зберегти виробничий потенціал країни.
Водночас навіть найефективніші економічні рішення не здатні повністю усунути головний фактор ризику — безпекову ситуацію. Подальші атаки на транспортну, портову та енергетичну інфраструктуру можуть ще більше ускладнити роботу підприємств, посилити логістичні проблеми та призвести до нових перебоїв у виробництві.
Саме тому, зазначають експерти, будь-які прогнози щодо майбутнього української металургії залишаються тісно пов'язаними з розвитком ситуації на фронті та загальною безпековою обстановкою. Однак уже зараз очевидно, що галузь опинилася на критичному етапі. Від того, наскільки швидко будуть знайдені рішення щодо експорту, торговельних відносин із ЄС та внутрішньої підтримки промисловості, залежить не лише майбутнє металургійних підприємств, а й стійкість української економіки загалом.
