За місяць до свого 18-річчя киянин Роман Білецький залишив сім’ю та сів на потяг, який повіз його на захід, подалі від України і перспективи воювати. «Я відкладав це рішення до останнього», — розповів він із гуртожитку в Братиславі, Словаччина, куди він прибув у лютому. «Це був квиток в один кінець».
Проте не всі українські підлітки зробили такий вибір. Андрій Котик, навпаки, приєднався до війська одразу після досягнення 18-річчя у 2022 році. «Я усе обдумав і вирішив, що повинен піти», — сказав він, тримаючи автомат у руках у Харківській області, де його підрозділ очікував ремонт техніки після атаки дрона. «Я сказав собі: я піду захищати свою Батьківщину. Краще служити, ніж тікати».
Як повідомляє газета «Дейком», після повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року Україна заборонила більшості чоловіків призовного віку виїжджати за кордон. Інтерв’ю з кількома молодими українцями, їхніми родинами, військовими рекрутерами та урядовцями показують, що перед тисячами хлопців і їхніми сім’ями стоїть складний вибір: залишитися чи поїхати.
Вибір між ризиком і майбутнім
Попри те, що більшість юнаків залишаються в Україні, чимало, як Білецький, вирішують виїхати за кордон, щоб уникнути ризику загибелі чи поранень на фронті. За даними Європейського Союзу, понад 190 000 українських хлопців віком від 14 до 17 років зареєструвалися для отримання тимчасового захисту в країнах ЄС з початку війни. Це частина з мільйонів людей, які втекли з країни.
Хоча офіційний вік військового призову в Україні знижено до 25 років, зростає тиск з боку міжнародних партнерів щодо залучення до війська молоді. «Молоді люди віком 18-25 років зараз майже не залучені до бойових дій», — заявив держсекретар США Ентоні Блінкен, підкресливши важливість складних рішень для Києва.
Дві долі: солдат і студент
Ні Білецький, ні Котик не шкодують про свій вибір. Роман розповів, що його сім’я болісно готувалася до його від’їзду, але всі розуміли необхідність цього кроку. «Час спливав. Ми діяли без емоцій, бо розуміли, що це потрібно зробити», — згадує він, навчаючись у Словаччині.
Для Андрія Котика рішення приєднатися до війська стало усвідомленим кроком після закінчення музичної школи. Його перші бойові завдання були страшними, проте з часом він звик. «Я позбувся дитячих думок», — зізнається він, сподіваючись колись повернутися до співу та створити родину.
Водночас він розуміє тих, хто вирішив поїхати, хоча визнає, що відтік молоді погіршує становище на фронті. «Усі хлопці дуже втомлені. Усім потрібна заміна», — каже він.
Суспільний конфлікт і подальші виклики
Проблема відтоку молоді породжує напруження у суспільстві. Деякі високопосадовці критикують чоловіків призовного віку, які залишили країну, тоді як їхні співвітчизники борються за незалежність. Це загострює питання про те, як відновлювати єдність у суспільстві після війни, коли ті, хто поїхав, почнуть повертатися додому.
Середній вік українських солдатів становить близько 40 років, що значно перевищує середній вік новобранців, зауважує посол Канади в Україні Наталка Цмок. Молодь потрібна не лише на фронті, а й для підтримки економіки, яка зазнала тяжких втрат. Народжуваність в Україні різко впала: у першій половині 2024 року народилося лише 87 655 дітей, що на третину менше, ніж за аналогічний період у 2021 році.
Майже 7 мільйонів українців покинули країну з початку війни, і лише близько 4,2 мільйона залишаються під тимчасовим захистом ЄС. Уряд намагається зупинити цей відтік, створивши міністерство з питань національної єдності, яке працюватиме над поверненням громадян.
Важке майбутнє: пошук рішень для молоді
Попри всі виклики, молодь України стоїть перед вибором, що визначає їхні долі та майбутнє країни. Хтось обирає захищати Батьківщину зі зброєю, як Котик, інші, як Білецький, шукають безпеки і можливостей за кордоном. Обидва шляхи мають свої жертви і виклики, але у цих рішеннях криється історія покоління, яке дорослішає під звуки війни.
