Муніципальні вибори у Франції, які ультраправі подавали як генеральну репетицію перед президентськими виборами 2027 року, не дали того ефекту неминучості, на який розраховувало Національне об’єднання. Партія Марін Ле Пен і Жордана Барделли здобула нові опорні точки, але не взяла головних політичних трофеїв — насамперед Марсель і Париж.
Найпомітнішим символом цієї межі стала столиця. Соціаліст Емманюель Грегуар виграв мерську гонку в Парижі, зберігши місто за лівими, тоді як правиця й союзники ультраправих не змогли перетворити столичну кампанію на прорив. У Марселі чинний мер Бенуа Паян також відбив виклик Національного об’єднання.
Втім, це не історія про поразку ультраправих у чистому вигляді. Вони посилилися на локальному рівні, узяли або втримали низку менших міст, а в Ніцці переміг Ерік Чотті — формально не кандидат RN, але політик, який після розриву з традиційною правицею фактично рухається в одному полі з Марін Ле Пен. Тобто французька політика не відкотилася від правого радикалізму — вона лише не дала йому одразу головні міські цитаделі.
За попереднім аналізом Дейком, саме в цьому і полягає головний сенс голосування: Національне об’єднання не отримало тріумфальної картинки, але зберегло статус сили, без якої вже не описати майбутні президентські вибори у Франції. Муніципальні вибори не створили «ультраправої хвилі», зате підтвердили, що вона нікуди не зникла.
Для RN проблема виявилася давно знайомою: партія сильна там, де працює логіка локального протесту, міграційної тривоги, безпекової риторики й соціального невдоволення, але значно слабша у великих містах, де виборець частіше голосує за коаліційну керованість, міські послуги, транспорт, житло й інституційну передбачуваність. Саме тому Париж, Марсель і частина інших мегаполісів стали бар’єром, який Барделла не зміг пробити одним лише національним рейтингом.
Це особливо важливо напередодні 2027 року. Національне об’єднання вже давно намагається довести, що здатне не лише вигравати протестне голосування, а й керувати. Міські ратуші для такої стратегії — критично важливі: вони дають кадри, місцеві мережі, бюджетну видимість, управлінський досвід і головне — відчуття нормальності. Коли партія не бере великі міста, вона втрачає частину цієї легітимізації.
Але й опонентам RN зарано святкувати. Місцеві вибори у Франції показали не відновлення старого політичного центру, а складну фрагментацію. Соціалісти добре спрацювали в Парижі й Марселі; табір Макрона несподівано зміцнився в частині міст на кшталт Бордо та Ансі; Едуар Філіп упевнено втримав Ле-Гавр і тим самим підсилив власну президентську вагу. Натомість єдиної великої антиультраправої сили країна не побачила.
Саме Едуар Філіп може виявитися одним із головних бенефіціарів цього циклу. Його переобрання в Ле-Гаврі зміцнює образ керованого, поміркованого й національно впізнаваного політика, який теоретично здатен зібрати частину центристського, консервативного і просто втомленого від крайнощів електорату. На тлі обмеженого успіху RN це важливо: якщо у 2027 році з’явиться сильний кандидат «республіканської стабільності», ультраправим буде складніше конвертувати перші тури в перемогу.
Ще один урок цих місцевих виборів стосується лівих. У Франції знову підтвердилася тенденція, що союз із радикальною La France Insoumise працює не скрізь і не автоматично. У Парижі та Марселі кандидати традиційної лівоцентристської лінії виграли, не даючи крайній лівиці задавати тон усій кампанії. Це означає, що не лише ультраправі, а й радикальна ліва Франція натрапляє на стелю розширення.
Тому нинішній результат — радше не про повернення старої двополюсної системи, а про нову конкуренцію трьох таборів. Перший — ультраправий, із ядром навколо Марін Ле Пен та Жордана Барделли. Другий — помірковано-центристський, де важать залишки макронізму й амбіції Філіпа. Третій — м’яка ліва коаліційність, здатна перемагати у великих містах, але поки не доведена як національна альтернатива.
Для Марін Ле Пен ці вибори особливо важливі ще й через фактор особистої невизначеності. AP і Bloomberg нагадують: якщо через вирок у справі про розтрату, який вона оскаржує, Ле Пен не зможе балотуватися, запасним кандидатом стає Барделла. У такому разі місцева база й кадри ще важливіші, бо молодшому лідерові треба буде доводити не лише популярність, а й глибину партійної присутності.
Саме тут і проявляється справжня двозначність підсумку. З одного боку, RN не отримало «заяви про неминучість», на яку сподівалося: Париж залишився лівим, Марсель не впав, великі міста не дали партії вінець переможця. З іншого — Національне об’єднання знову показало, що залишається найкраще структурованою силою протестного правого поля й далі закріплюється в менших муніципалітетах.
Показовою є і Ніцца. Перемога Чотті формально не записується як чиста перемога RN, але політично вона підсилює правий блок загалом і демонструє, що межа між традиційною правицею й ультраправими у Франції дедалі менш чітка. Для 2027 року це може бути важливіше за формальні партійні ярлики: вирішальним стане те, хто зможе зшити союз виборців, а не лише брендів.
Не менш промовистою є й висока політична втома. Навіть без сенсаційної хвилі на користь ультраправих ці місцеві вибори підтвердили: французький електорат лишається розчарованим, нерівномірно мобілізованим і схильним до фрагментованого голосування. Для президентської кампанії це означає, що результат 2027 року залежатиме не лише від сили фаворита, а від того, хто зможе найкраще зібрати антифаворитський фронт у другому турі.
Тому головний висновок із муніципальних виборів у Франції такий: ультраправі не програли, але й не довели, що вже перетнули межу до влади. Французька політика, Національне об’єднання, Марін Ле Пен, Жордан Барделла, Париж, Марсель, Ніцца, Едуар Філіп і президентські вибори 2027 тепер зв’язані в один сюжет. І цей сюжет поки не про неминучість перемоги крайніх, а про те, що боротьба за Єлисейський палац лишається відкритою.
