Після публікацій у західній пресі та розмов про нібито очікування з боку США щодо проведення голосування до середини травня тема набула особливої гостроти. Проте реальна ситуація всередині країни свідчить: юридичних, процедурних і безпекових передумов для цього наразі немає. Україна живе в умовах повномасштабної війни, і виборчий процес — це не лише політична подія, а складний механізм, що потребує часу, стабільності та гарантій безпеки.
Законодавчий вакуум і часові рамки
Станом на сьогодні в парламенті відсутній навіть узгоджений законопроєкт, який би визначав особливості проведення виборів в умовах воєнного стану. Саме на цьому наголосив народний депутат Федір Веніславський в інтерв’ю РБК-Україна. За його словами, оцінювати можливість проведення виборів у травні як реалістичну — вкрай складно, адже немає базового документа, який можна було б винести на розгляд Верховної Ради.
Навіть якщо відповідний законопроєкт з’явиться найближчим часом, він має пройти всі передбачені парламентські процедури. Йдеться про розгляд у профільних комітетах, внесення правок, обговорення в сесійній залі, голосування та підписання. Кожен із цих етапів потребує часу, і скоротити його без ризику порушення регламенту практично неможливо.
Після набуття законом чинності необхідно передбачити щонайменше 90 днів для організації самого виборчого процесу. Це стандартний термін, протягом якого формуються виборчі комісії, відкриваються дільниці, забезпечується друк бюлетенів, реєстрація кандидатів та проведення агітації. У воєнних умовах ці процедури стають ще складнішими та потребують додаткових заходів безпеки.
Якщо ж закон не буде ухвалений до середини або кінця березня, травень автоматично випадає з календаря можливих дат. Часова математика у цьому випадку безжальна: навіть за максимально швидкої роботи парламенту організаційні строки не дозволяють вкластися в озвучені дедлайни.
Таким чином, питання виборів у травні впирається не в політичну волю, а в реальні процедурні обмеження. Ігнорування цих вимог означало б створення правового хаосу та підрив довіри до результатів голосування.
Безпека як головна умова волевиявлення
Окрім законодавчих бар’єрів, існує ключовий фактор — безпека. Україна продовжує протистояти широкомасштабній агресії Російської Федерації. Обстріли, ракетні атаки, удари по енергетичній інфраструктурі — усе це формує щоденну реальність мільйонів громадян.
Вибори — це масова подія, яка передбачає відкриття тисяч дільниць по всій країні. Громадяни мають прийти і проголосувати без страху за власне життя. Члени виборчих комісій повинні працювати в умовах гарантій захисту. Спостерігачі — мати можливість фіксувати процес без ризику для безпеки.
Джерела в оточенні президента наголошують: оголошувати дату виборів без чітких безпекових гарантій — це безвідповідально. Демократичні процедури не можуть відбуватися під звуки повітряної тривоги як звична норма. Легітимність виборів напряму залежить від того, чи матимуть громадяни рівний і безпечний доступ до голосування.
Президент Володимир Зеленський також підкреслив, що річниця повномасштабного вторгнення — це особлива дата для країни. Використовувати її як майданчик для політичних оголошень щодо виборів він назвав недоречною ідеєю. Для українців 24 лютого — це день пам’яті, втрат і водночас незламності.
Безпековий вимір у цій дискусії є визначальним. Без нього будь-які календарні плани залишаються лише теоретичними припущеннями.
Ідея поєднання виборів і референдуму
У політичному просторі також обговорюється можливість проведення президентських виборів одночасно з всеукраїнським референдумом. Чинне законодавство наразі забороняє таке поєднання. Виборчий кодекс і закон про референдум містять норми, що розмежовують ці процеси через потенційні ризики.
Проте теоретично парламент може внести зміни до відповідних законів, якщо буде досягнута політична згода. За оцінками Веніславського, це можливо зробити протягом місяця. Однак навіть у такому випадку залишаються процедурні строки для організації самого голосування.
Варто пам’ятати, що всеукраїнський референдум, який призначає Верховна Рада, має чітко визначене конституційне призначення — питання зміни території України. Це закріплено в статті 73 Конституції. Отже, розширення предмету референдуму вимагало б ще глибших змін до правового поля.
Поєднання двох процесів виглядає привабливим з точки зору економії ресурсів. Проте в умовах війни додаткове навантаження на виборчу систему може створити нові ризики — від організаційних до інформаційних.
Тому навіть якщо юридично така модель стане можливою, її практична реалізація потребує максимальної підготовки та суспільного консенсусу.
Міжнародний контекст і внутрішній баланс
Публікація Financial Times із посиланням на джерела про можливі вимоги США провести вибори до 15 травня стала каталізатором для нової хвилі обговорень. Частина експертів сприйняла це як сигнал про прагнення міжнародних партнерів бачити безперервність демократичних процесів навіть у складних умовах.
Водночас Україна перебуває в унікальній ситуації. Війна змінює логіку функціонування держави. Пріоритетом залишається оборона, мобілізація ресурсів, підтримка економіки та забезпечення життєдіяльності країни.
Баланс між демократією і безпекою є надзвичайно тонким. З одного боку, вибори — це фундамент демократичної системи. З іншого — їх проведення без належної підготовки може підірвати довіру як усередині країни, так і за її межами.
Україна вже неодноразово демонструвала відданість демократичним цінностям навіть у кризові моменти. Проте демократія — це не лише факт голосування, а й якість процесу. Легітимність не може будуватися на поспіху.
Станом на сьогодні травнева дата виглядає скоріше політичним припущенням, ніж реалістичним сценарієм. Проведення президентських виборів потребує чіткої правової бази, часу для підготовки та головне — безпеки громадян. Без цих складових будь-яке рішення ризикує стати формальністю замість справжнього волевиявлення народу.
