Українська дипломатія вкотре опинилася у центрі всесвітньої уваги. Нещодавня зустріч високопоставлених делегацій України та США у місті Джедда (Саудівська Аравія) відкрила нові горизонти для складних і водночас життєво важливих процесів, покликаних наблизити закінчення війни в Україні. Попри численні домовленості й заяви про необхідність припинення вогню, різні сторони конфлікту демонструють помітний розрив у баченні майбутнього і шляхах реалізації миру. Україна прагне зупинити кровопролиття та повернути свої території, Росія вимагає поступок і прагне зберегти вже окуповані регіони, а США намагаються знайти збалансований вихід із надважкої ситуації, яка позначається на світовій геополітиці.
Зустріч у Джедді стала першим очним діалогом між українськими та американськими представниками після напруженого інциденту у Білому домі, де президент України Володимир Зеленський і президент США Дональд Трамп обмінялися гострими репліками й фактично не досягли згоди щодо подальших кроків у врегулюванні конфлікту. Цей нещодавній епізод, який медіа охрестили “Овальним протистоянням”, свідчить про розбіжності в уявленні обох сторін стосовно того, як і коли припинити війну в Україні. Для Києва важливим є не лише припинення активних бойових дій, а й надання гарантій безпеки, щоб Росія не мала змоги відновити військову агресію у майбутньому. Водночас Трамп, який робить акцент на швидкому завершенні конфлікту, наполягає, що сторони повинні шукати компроміс навіть ціною непростих поступок з боку Києва.
Українська делегація на переговорах у Джедді, очолювана керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком, міністром закордонних справ Андрієм Сибігою та міністром оборони Рустемом Умеровим, прибула з конкретними пропозиціями щодо часткового припинення вогню. Ці мирні переговори передбачають, зокрема, негайне припинення російських ударів з повітря та з моря, водночас Україна залишає за собою право не зупиняти переміщення своїх сухопутних підрозділів до моменту отримання чітких гарантій безпеки. Подібний крок, на думку офіційного Києва, може слугувати “перевіркою на чесність” Росії. Утім, тепер багато що залежить і від позиції Вашингтона, адже упродовж останнього місяця військова допомога з боку США була суттєво обмежена через різке охолодження у відносинах двох країн.
Держсекретар Марко Рубіо говорив журналістам про Україну під час поїздки до Джидди, Саудівська Аравія Фото басейну від Сола Леба
Зі свого боку, Дональд Трамп та його радники мають власне бачення. Під час розмов із секретарем Держдепу США Марко Рубіо, який очолює американську делегацію на цих переговорах, прозвучали сигнали про те, що Білий дім чекатиме від України більш відчутних кроків назустріч Росії. Трамп не приховує: на його думку, Україна має надто амбітний план, який не враховує можливості неминучих компромісів заради швидкого завершення війни в Україні. Заявляючи, що “це конфлікт, у якому немає переможців”, президент США робить акцент на необхідності припинити кровопролиття будь-якою ціною і повернутися до нормалізації світових економічних і політичних зв’язків. Таке бачення суперечить українській позиції, котра фокусується на тому, щоб не допустити, аби Росія зафіксувала “наполеонівські” здобутки — окуповані території, які вона захопила з 2014 року і пізніше, після повномасштабного вторгнення.
Перемовини у Саудівській Аравії залишаються своєрідним тестом на те, наскільки взагалі можливо знайти бодай проміжне рішення. Росія, хоч і не бере офіційної участі у цих контактних зустрічах, надсилає через дипломатів у різних країнах сигнали про свою категоричну позицію: Москва хоче гарантій, що Україна не буде вступати до НАТО, а також прагне змусити Київ відмовитися від будь-яких територіальних претензій на вже захоплені регіони. Крім того, Росія наполягає на поверненні до формату домовленостей, який дозволив би російським військам залишатися принаймні на тих позиціях, які вони вже встигли закріпити. Показово, що президент РФ Володимир Путін закликає до “довготривалого миру, який повинен влаштовувати Росію” — це свідчить про те, що Кремль не планує повертати окуповані території добровільно.
Таке різночитання основних гравців — Україна, Росія та США — ускладнює процес досягнення бодай тимчасового перемир’я. США перебувають під тиском і з боку західноєвропейських союзників, котрі зацікавлені в якнайшвидшому припиненні військових дій і розраховують, що дипломатія зможе принести хоч якийсь позитивний результат. Країни Європи потерпають від енергетичної та продовольчої нестабільності, спричиненої бойовими діями та санкціями проти Росії, тому їхнє бажання повернутися до відносного статусу кво є цілком зрозумілим. Водночас українські урядовці, особливо військове керівництво, побоюються, що будь-яке поспішне перемир’я може призвести до того, що Росія збереже окуповані території, перегрупується і згодом знову вдарить по Україні, використовуючи накопичені ресурси.
Президент Зеленський у низці публічних виступів ще до початку зустрічі в Джедді наголосив, що Україна не вестиме мови про “капітуляцію” й не прийме диктат Москви, яким би завуальованим він не був. На тлі цієї рішучості виникає питання: чи готовий Дональд Трамп та його оточення підтримати Київ за умов нових вимог з боку Росії? Аби відповісти на це, потрібен складний баланс між бажанням Вашингтона уникнути загострення відносин із Кремлем і водночас не зрадити власні принципи та відносини з Україною. Деякі американські високопосадовці застерігають, що можливе тимчасове припинення вогню без належного контролю та механізму моніторингу з боку міжнародної спільноти (інакше кажучи, без підписання мирної угоди) може лише продовжити конфлікт у майбутньому, а не вирішити його остаточно.
Віце-президент Джей Ді Венс і президент Трамп мали суперечливу зустріч із президентом України Володимиром Зеленським в Овальному кабінеті. Даг Міллс
Секретар Держдепу Марко Рубіо виступив зі зверненням, де окреслив, що США готові до дипломатії й заохочують сторони рухатися до узгодженого рішення. Він при цьому підкреслив: “Ми не можемо забезпечити сталий мир, не знаючи меж готовності Москви та Києва до компромісів”. Водночас у своїх попередніх висловлюваннях Рубіо припустив, що певні територіальні поступки з боку України можуть вважатися частиною складного пакету домовленостей. Така заява викликала негативний резонанс у Києві, адже саме територіальна цілісність є однією з фундаментальних цінностей української державності. На думку української сторони, жодні мирні переговори не матимуть сенсу, якщо Москва збереже окупаційний статус у Криму чи інших захоплених регіонах.
Процес, який відбувається зараз у Саудівській Аравії, водночас є нагодою повернутися до питання обміну полоненими — іншого вкрай важливого пункту, що здатен посилити довіру між сторонами. Україна вже неодноразово демонструвала готовність віддати навіть стратегічно цінних військовополонених російських офіцерів в обмін на своїх захисників. Якщо відбудеться успішний обмін полоненими в достатньо широкому масштабі, це може стати значним кроком уперед, адже будь-яке позитивне зрушення дозволяє підтвердити готовність сторін зберігати бодай тимчасове перемир’я.
Але, як визнають деякі західні аналітики, головний виклик полягає саме у взаємній недовірі. Росія порушувала домовленості про припинення вогню у 2014 і 2015 роках, і цей факт закарбувався в історичній пам’яті українського суспільства. Також не можна нехтувати внутрішньополітичними аспектами: і в Києві, і у Вашингтоні далеко не всі погоджуються на м’які кроки назустріч Кремлю. Європа, яка на початку конфлікту проявляла більш жорстку позицію, тепер втомлюється від тривалої війни в Україні і готова підтримувати ті варіанти розв’язання, котрі обіцяють якнайшвидше зняття загроз для континентальної безпеки.
Так чи інакше, доля майбутнього України частково вирішується не лише на полі бою, а й у залах переговорів, де дипломатія може виявитися чи не найважливішою зброєю. Від того, наскільки гнучко зможуть діяти Володимир Зеленський, Дональд Трамп і Володимир Путін, значною мірою залежить, чи буде віднайдено компроміс, який дозволить припинити війну в Україні, або ж конфлікт ризикує стати хронічним і постійно спалахувати з новою силою.
Для України критично важливо заручитися підтримкою США у плані розвідданих та військової допомоги. Сила української оборони наразі спирається на багатосторонній світовий ресурс, і припинення чи різке скорочення поставок з боку Вашингтона може суттєво послабити Київ на лінії фронту. Американські військові технології, включно з ракетними системами та засобами ППО, допомагають компенсувати кількісну перевагу російських військ. Тому в рамках переговорів у Джедді Київ також просуває своє бачення механізмів, які унеможливлять раптові скорочення військової допомоги. Україна пропонує зафіксувати зобов’язання щодо таких поставок у можливій мирній угоді або окремому додатку до неї.
Український солдат на передовій у лютому. Тайлер Хікс
З огляду на довгу історію та масштаб конфлікту, зрозуміло, що пошук рішення вимагає делікатного балансу між очікуваннями сторін. Утім, навіть якби США були готові повністю стати на український бік і надалі посилювати санкції проти Росії, залишається питання про те, як зупинити російські війська, які не припиняють бойові дії. Крім того, Дональд Трамп у своїх нещодавніх заявах знову наголосив: “Москва теж може піти на компроміси, особливо з огляду на власні обмежені ресурси”. Проте Україна вже неодноразово переживала ситуації, коли кремлівські обіцянки розсипалися, щойно чергове перемир’я набувало чинності.
Остаточне вирішення конфлікту все ще лишається невизначеним. Питання стоїть так: чи готові сторони пристати на поступове припинення вогню у форматі “спочатку з повітря і з моря, а потім на суходолі” і чи зможуть вони конвертувати цей тимчасовий компроміс у довгострокову мирну угоду? Для України важливо, щоб перемир’я не стало замороженим конфліктом, як у Придністров’ї чи Абхазії. Для Москви прийнятним варіантом є будь-яка угода, що зафіксує нинішню ситуацію на фронті та відсуне відновлення контролю Києва над окупованими територіями у невизначене майбутнє. Для США принципово важливо, аби в регіоні не залишалося підстав для подальшої ескалації, і Вашингтон міг повернутися до інших глобальних викликів.
На цьому складному тлі Саудівська Аравія пропонує свій нейтральний майданчик, прагнучи закріпити за собою репутацію посередника у світових конфліктах і заробити додаткові дипломатичні дивіденди. Королівство має намір і надалі надавати свої зали для зустрічей і, можливо, брати участь у фінансуванні програм відновлення зруйнованих регіонів України у разі укладення тривалого миру. Безперечно, Джедда поки що стала тільки початком довгого шляху. Виснажлива війна в Україні триває вже три роки. Утворилася глибока прірва недовіри між сторонами, яку не можна подолати кількома формальними пунктами. Водночас не можна заплющувати очі й на наслідки затягування бойових дій: що довше триватиме цей конфлікт, то більш глибоким ставатиме розкол між Сходом і Заходом, а Україна платитиме страшну ціну людськими життями й зруйнованою інфраструктурою.
Резюмуючи, можна сказати, що перемовини між Україною та США у Джедді знаменують собою можливість хоч і обережного, проте пошуку компромісів, які здатні вивести ситуацію з глухого кута. Мирні переговори досі тривають під знаком напруги, оскільки Росія вимагає від Києва політичних і територіальних поступок, а США, попри готовність до діалогу, залишаються непередбачуваним партнером через особистий підхід Дональда Трампа до теми війни в Україні. Для Києва життєво важливо гарантувати собі реальні механізми безпеки, уникнути повторення історичних помилок із “зірваними” перемир’ями та не втратити територіальну цілісність. Водночас для Європи вирішення конфлікту означає стабільність і можливість знову зосередитися на внутрішніх реформах та відновленні економіки.
Поки що питання залишається відкритим: чи вдасться Україні та США знайти формулу, що дозволить укласти справедливу мирну угоду і припинити тривалу війну в Україні, не перетворивши її на заморожений конфлікт? Чи, можливо, надалі буде кілька раундів напружених зустрічей, під час яких сторонам доведеться знову випробовувати терпіння і готовність до компромісів? Світ уважно стежить за розвитком подій у Джедді, і від результатів цих переговорів значною мірою залежить майбутнє всієї глобальної системи безпеки. Хоча зараз складно уявити, що Москва просто так відмовиться від окупованих територій, а Дональд Трамп раптом вирішить посилити тиск на Кремль, надія на зупинення кровопролиття живе стійко і впевнено — адже кожна година війни забирає життя людей, руйнує міста та залишає глибокі рани в душах мільйонів українців.
Саме тому в Джедді продовжуються розмови про дипломатію, про зважені кроки і про те, що в майбутньому Україна буде змушена будувати свою безпеку, опираючись не лише на міжнародні обіцянки, а й на власні сили. Зараз цей виклик стоїть особливо гостро: Україна має обережно тримати баланс між отриманням підтримки від Вашингтона і водночас не втрачати самостійності у прийнятті рішень щодо критично важливих питань, зокрема щодо кордонів та долі окупованих регіонів. Від того, наскільки вдалими будуть результати цієї зустрічі та подальших переговорів, залежить реальний шанс на мир і перспектива, що конфлікт у центрі Європи нарешті почне згасати, лишаючись трагічним уроком для майбутніх поколінь.
