Європа переживає безпрецедентне зростання військових витрат. Агресія Росії проти України змусила уряди відмовитися від «дивідендів миру», які тривали після Холодної війни. Тепер сотні мільярдів євро спрямовуються не на школи чи пенсії, а на ракети, танки та оборонні технології.
Велика Британія уклала контракт із MBDA на 118 мільйонів фунтів для виробництва шести нових ракетних установок. Міністр збройних сил Люк Поллард заявив: «Оборона — це двигун зростання», наголошуючи, що у кожному окрузі Британії є підприємства, пов’язані з військовим виробництвом.
У Німеччині компанія Rheinmetall планує найняти 8 000 працівників, щоб компенсувати спад у традиційному автомобільному секторі. В Італії прем’єрка Джорджа Мелоні активно підтримує проєкти оборонної промисловості, які можуть мати цивільні застосування.
Політики обіцяють «оборонні дивіденди» у вигляді нових робочих місць та промислового розвитку. Урсула фон дер Ляєн назвала економічну силу та переозброєння «двома сторонами однієї медалі».
Втім, економісти нагадують: оборонні інвестиції не гарантують довготривалого зростання. Згідно з дослідженнями, кожен долар військових витрат збільшує ВВП лише на 50 центів. Для порівняння, вкладення в освіту чи інфраструктуру дають віддачу, вищу за початкові витрати.
Справжній економічний ефект можливий лише тоді, коли витрати спрямовані на дослідження і розробки. Саме так з оборонних програм США вийшли інтернет, GPS, цифрові камери й навіть технології мікрохвильових печей.
Європейські лідери намагаються йти тим самим шляхом. У січні Німеччина ухвалила Національну стратегію безпеки та оборонної промисловості, а Британія готує нову індустріальну програму, щоб кошти оборони підтримували національних виробників.
Збільшення витрат на оборону породжує питання: за рахунок чого їх фінансувати? Дослідження Кільського інституту радить використовувати боргові запозичення, а не податки. Німеччина вже послабила конституційні обмеження на борг і витрачатиме 5% ВВП на оборону.
А от Франція та Італія, де борг перевищує 100% ВВП, стикаються з високими відсотковими ставками, що ускладнює додаткові запозичення. Британія теж балансує на межі.
«Немає нічого доброго в тому, щоб купувати танк замість будівництва школи», — наголошує економіст Гарварду Кеннет Рогофф. У суспільстві наростає дискусія: чи виправдано скорочувати фінансування соціальних програм на користь військових контрактів?
Опоненти наголошують: військові витрати часто обслуговують інтереси виробників зброї, але не завжди сприяють інноваціям чи підвищенню рівня життя громадян.
Європа стоїть перед складним вибором. Військові витрати здатні створити нові робочі місця та стимулювати оборонну індустрію. Але без потужних інвестицій у R&D вони залишаться короткостроковим стимулом, який не замінить довгострокових переваг від освіти, науки й інфраструктури.
Війна в Україні змушує ЄС витрачати більше на оборону, але майбутнє економіки залежить від того, чи зможе континент перетворити ці витрати на фундамент для технологічного прориву, а не лише на складські запаси зброї.
