Нинішня фаза ізраїльсько-іранського протистояння демонструє радикальну відмінність від попередніх обмежених епізодів у 2024 році: жодна зі сторін не шукає швидкого «оф-рампу» для зняття напруги, а кампанія набула ознак тривалого конфлікту.
Замість короткотривалих обмінів ударами, які завершувалися за кілька годин чи днів, Тель-Авів і Тегеран ведуть бойові дії, розраховуючи витримати «стратегічну паузу» тільки за умов радикальної зміни позицій супротивника.
Ізраїльська військова авіація зосередила зусилля на ядерних об’єктах, зокрема на Національному центрі збагачення урану в Натанзі, а також на об’єктах енергетичної інфраструктури — газових родовищах та нафтопереробних заводах.
Однак ключовий майданчик у Фордоу, захований глибоко під гірським масивом, залишається недосяжним без американських «бункеробійних» боєприпасів. Попри успішні удари по допоміжних об’єктах, Ізраїль не може гарантувати повне припинення збагачення урану в Тегерані.
Іран, зі свого боку, продовжує масовані ракетні обстріли ізраїльських міст. За офіційними даними ізраїльської сторони, загальна кількість загиблих мирних жителів сягнула двох десятків, поранених — кількасот. Іранська влада повідомляє про понад двісті загиблих і тисячі постраждалих унаслідок авіаударів ізраїльської армії. Цивільна інфраструктура зазнає значних руйнувань, що створює гуманітарний тиск на обидві держави та збільшує навантаження на системи медичної допомоги.
Відсутність будь-яких сигналів про зворотний хід від збагачення урану в Тегерані означає, що Ізраїль навряд чи призупинить військову кампанію найближчими днями. Експерти вважають, що досягти добровільної домовленості про заморозку ядерної програми Ірану можна лише через значні політичні поступки або зовнішній тиск, якого наразі недостатньо. У разі збереження нинішньої траєкторії, сторони підуть на багатотижневу або навіть багатомісячну серію ударів з ризиком втягнення інших регіональних акторів.
Ключовим фактором, який може змінити ситуацію, залишається воля президента США Дональда Трампа. Вашингтон володіє засобами для удару по підземному об’єкту у Фордоу, однак до сьогодні прямого вступу США у військову операцію не було. Якщо Трамп вирішить тиснути на Тегеран не лише дипломатичними санкціями, а й застосувати бункеробійні боєприпаси, це відкриє нову фазу конфлікту з потенційно непередбачуваними наслідками для глобальної безпеки.
Проте до цього моменту адміністрація США надає перевагу використанню ізраїльських досягнень як козиря для відновлення переговорів. Переговори у Мускаті були скасовані після розширення бойових дій, хоча Іран і заявив про готовність обговорювати угоду щодо невиробництва ядерної зброї. Цей підхід може забезпечити дипломатичний «вікно», коли готовність Тегерана на компроміс зросте під вагою економічних санкцій і військового тиску.
Аналітики припускають, що Трамп міг би ініціювати пропозицію про припинення вогню, коли по його оцінці Іран досягне «стелі витрат» і почне шукати вихід із конфлікту. Це відповідає історичному прецеденту Іран-Іраку, коли після восьми років кровопролиття Ахмадінеджад погодився на мир через критичне виснаження економіки та армії. Проте наразі Тегеран демонструє готовність стояти «на власному прагненні до самозбереження», не виявляючи жодних «білих прапорів».
Можливе втягнення інших регіональних сил суттєво ускладнює прогнози: шиїтські формування в Іраку та «Хезболла» в Лівані традиційно діють під егідою Корпусу «Кудс» і можуть розширити театр бойових дій за межі Іраку та Сирії. У разі подальшої ескалації Ізраїль змушений буде зміщувати ресурси на північний та західний напрямки, що вплине на стратегію оборони та ризики для цивільного населення.
Гуманітарна ситуація в обох країнах погіршується: збільшуються потреби в евакуації жителів прифронтових районів, нестача медичних засобів і зростання психологічного стресу серед населення. Ризик неконтрольованого розповсюдження конфлікту змушує світову спільноту активніше шукати дипломатичних каналів, включаючи ООН та регіональні організації, однак ефективність їхніх зусиль наразі залишається під питанням.
Підсумовуючи, нинішній конфлікт між Ізраїлем та Іраном має всі ознаки тривалої війни, яка може тягнутися тижнями, а то й місяцями. Без чіткого «оф-рампу» для деескалації та з відсутністю політичної волі обох лідерів до швидких компромісів світова безпека опиняється під великим тиском. Єдині надійні шляхи до нормалізації — поєднання дипломатичного тиску, економічних санкцій та демонстрації готовності до подальшого посилення ударів, якщо переговори зайдуть у глухий кут. Усе це вказує на те, що завершення бойових дій залежатиме від поєднання зовнішнього тиску та внутрішніх політичних рішень провідних світових акторів.
