У сучасній повітряній війні з’явилася арифметика, яку великі армії дедалі важче ігнорувати. Якщо ударний дрон коштує десятки тисяч доларів, а ракета, якою його збивають, — мільйони, захисник може виграти кожен окремий бій і водночас програти довгу кампанію через виснаження запасів.
Саме на цій проблемі будує бізнес флоридська Powerus. Її Guardian — невеликий кінетичний перехоплювач, призначений передусім для боротьби з Shahed і Geran. За даними компанії, апарат розганяється приблизно до 290–340 км/год, має робочу дальність до 15 км і важить 2,65 кг з батареєю.
У серпні Powerus уже не виглядає як черговий стартап із перспективним прототипом. Компанія збирає перехоплювачі у США, організувала виробничу схему в Об’єднаних Арабських Еміратах, домовляється про масштабування в інших країнах і отримала рамковий контракт Повітряних сил США з максимальною стелею $90 млн.
Поштовхом стала війна з Іраном, у якій дешеві безпілотники знову продемонстрували здатність створювати дорогі проблеми системам ППО. ОАЕ, що пережили удари по енергетичній, транспортній та цифровій інфраструктурі, прагнуть не лише купувати засоби захисту за кордоном, а й виробляти їх усередині країни.
Аналіз «Дейком» показує, що історія Powerus Guardian важлива не лише через конкретний дрон. Перед нами формується інша модель оборонної промисловості: бойову технологію беруть із досвіду України, американський бізнес упаковує її у продукт, а масове виробництво розміщує якомога ближче до майбутнього поля бою.
Guardian виріс із технологічного досвіду російсько-української війни. За даними The New York Times, Powerus шукала в Україні перевірені в бою рішення, ліцензувала частину технологій і адаптувала їх для американського та союзницьких ринків. Сам стартап називає систему створеною для перехоплення Shahed-136 і Geran-2.
Початок цієї історії керівники компанії пов’язують із 2022 роком. Майкл Сіненскі та Роман Вінфельд приїхали в Україну з гуманітарною допомогою, де побачили, наскільки швидко безпілотники змінюють війну. Пізніше до команди приєдналися ветерани й підприємці з досвідом у спеціальних операціях та автономних системах.
Ставка була зроблена не на створення ще однієї дорогої ракети, а на дешеву літаючу зброю проти іншої дешевої літаючої зброї. Guardian фактично сам є дроном-перехоплювачем: оператор отримує цілевказання від радара, виводить апарат у район цілі, після чого здійснюється кінетичне перехоплення.
На нинішньому Guardian-1 значна частина управління залишається за оператором. Guardian-2 уже використовує радарне автоматичне цілевказання і напівавтономний політ, а Guardian-3 компанія випробовує як елемент більш автоматизованої системи. Powerus заявляє про сотні підтверджених перехоплень, але це її власні дані.
Економіка виглядає майже радикальною. The New York Times наводить оцінку близько $5 тисяч за Guardian. Це в сотні разів менше за окремі традиційні ракети ППО. Проте пряме порівняння має обмеження: маленький Guardian і ракета Patriot призначені для різних класів повітряних цілей.
Guardian не здатний замінити PAC-3 у боротьбі з балістичними ракетами. Його завдання — знімати з дорогих систем нижній шар загроз: Shahed, Geran та інші відносно повільні безпілотники. У правильно побудованій ППО він є не конкурентом Patriot, а дешевшим нижнім поверхом багаторівневої оборони.
Саме цей розподіл цілей стає критичним. Використовувати ракету вартістю близько $4 млн проти безпілотника у десятки тисяч доларів іноді необхідно, якщо іншого засобу немає. Але якщо противник запускає сотні й тисячі дронів, така модель швидко перетворюється на змагання запасів і виробничих потужностей.
Навіть Lockheed Martin тепер відкрито рухається до дешевших рішень. У липні корпорація представила PAC-3 ACE, заявивши, що новий перехоплювач має коштувати менш ніж половину ціни PAC-3 MSE. Його планують створювати разом з американськими та європейськими партнерами, а перший політ очікується у 2028 році.
Важливо, що навіть «дешевий» PAC-3 ACE все одно залишається системою іншої цінової категорії — приблизно $1,5–2 млн за оцінками, що з’явилися після презентації. Це демонструє, наскільки широкий спектр перехоплювачів тепер потрібен арміям: від кількох тисяч доларів до кількох мільйонів за постріл.
Для Powerus головною інновацією стає не лише сам апарат, а спосіб його виробляти. У невеликому цеху в ОАЕ, описаному The New York Times, працівники збирають Guardian із модульних деталей, частина яких виготовляється за допомогою 3D-друку. Конструкція навмисно спрощена для швидкого складання та ремонту.
Замість будувати новий американський завод і роками створювати експортний ланцюг, компанія передає місцевому партнеру технологію, компоненти, програмне забезпечення та навчання. За даними NYT, еміратське виробництво зараз дає близько 30 апаратів на день, а наступна мета — приблизно 100.
Це принципово інша логіка для американського оборонного сектору. Зброю традиційно виробляли на великих спеціалізованих підприємствах, а потім постачали затвердженим іноземним покупцям. Powerus пропонує рознести виробництво між країнами, залишивши у себе технологічну архітектуру та інтеграцію.
Компанія повідомила NYT, що афілійовані виробничі майданчики разом здатні випускати близько 3 тисяч перехоплювачів на місяць, а до середини 2027 року Powerus хоче довести глобальний показник до 15 тисяч. На власному сайті для Guardian наведена інша, вужча оцінка — 1 тисяча на місяць із планом 5 тисяч.
Ці показники не обов’язково суперечать один одному: один може описувати конкретну лінію Guardian, інший — ширшу мережу пов’язаних виробництв. Але вони показують і типову рису швидкозростаючого defense-tech: заявлену виробничу потужність слід відрізняти від реально поставленої замовникам кількості виробів.
Powerus уже має комерційне замовлення приблизно на $22,3 млн для захисту нафтової й газової інфраструктури на Близькому Сході. Важлива деталь: оприлюднений контракт стосується насамперед систем виявлення, супроводу, класифікації та раннього попередження, а не поставки Guardian на всю суму.
Архітектура цього проєкту передбачає можливість підключення перехоплювачів пізніше. Це показує, що дешевий «дрон проти дрона» сам по собі не створює ППО. Потрібні радари, оптика, канали зв’язку, командний пункт, програмне забезпечення й система, яка вирішує, яку саме зброю застосувати проти конкретної цілі.
Паралельно компанія розширює географію. Powerus домовилася про виробничу співпрацю в Індії з Paras Defence, яка вже працює з оптикою та системами боротьби з безпілотниками. Для Нью-Делі локалізація таких технологій відповідає ширшому курсу на зменшення залежності від імпортних оборонних систем.
Ця тенденція не обмежується стартапами. Raytheon переносить частину виробництва компонентів Coyote до ОАЕ, а Lockheed шукає європейських партнерів для нових перехоплювачів. Війни в Україні й на Близькому Сході вчать оборонну індустрію простій речі: одна фабрика на іншому континенті може стати вузьким місцем.
Powerus отримала й прямий вихід на американське військове замовлення. Її дочірня Tandem Defense у серпні виграла контракт Повітряних сил США типу IDIQ на системи aerial denial із максимальною стелею $90 млн і терміном до середини 2028 року. Але $90 млн — це межа можливих замовлень, а не гарантований дохід.
Та разом із технологією навколо Powerus швидко формується друга історія — про гроші, політичний доступ і незвичний шлях на біржу. У березні стартап домовився про злиття з Aureus Greenway Holdings, публічною компанією, чий традиційний бізнес був пов’язаний із гольф-майданчиками у Флориді.
Угоду супроводжувала Dominari Securities. Материнська Dominari Holdings має серед акціонерів Дональда Трампа-молодшого та Еріка Трампа; обидва також були пов’язані з її консультативною структурою. Документи SEC прямо називали синів президента серед помітних інвесторів майбутньої об’єднаної компанії.
Саме злиття станом на кінець липня ще не було завершене. Aureus подала до Комісії з цінних паперів і бірж форму S-4, але реєстраційна заява на момент оголошення ще не набула чинності. Компанія вже змінила біржовий тикер на PUSA, очікуючи завершення майбутнього об’єднання.
Політична мережа на цьому не закінчується. До консультативної ради Powerus приєднався відставний генерал Кіт Келлог, який працював у Білому домі та був спецпосланником президента щодо України. Компанія прямо використовує його військовий і урядовий досвід як елемент власної стратегічної експертизи.
Ще один вузол — виробник американських комплектуючих Unusual Machines, у консультативній раді якого перебуває Дональд Трамп-молодший. У червні ця компанія інвестувала $30 млн у Powerus, тоді як ще навесні сама отримала від Powerus замовлення більш ніж на $5 млн на компоненти для counter-UAS систем.
Такі зв’язки неминуче породжують питання про конфлікти інтересів, особливо коли компанія одночасно претендує на федеральні оборонні гроші. Водночас у відкритих матеріалах немає доказів, що контракт Повітряних сил або інші державні рішення були отримані Powerus завдяки політичному впливу родини Трампа.
Тому дві історії потрібно тримати окремо. Перша — перевірювана мережа фінансових і консультативних зв’язків, яка справді існує. Друга — припущення, що ці зв’язки визначили результат державних закупівель. Для такого висновку потрібні докази, яких сам факт інвестицій або знайомств не надає.
З військової точки зору набагато важливіше інше: Powerus намагається перенести урок України у промисловий масштаб. Київ уже кілька років показує, що технологічний цикл у війні може тривати місяці, а іноді тижні. Новий дрон породжує новий перехоплювач, той — нову тактику, після чого цикл починається знову.
Це означає, що дешевизна Guardian не гарантує довготривалої переваги. Іран і Росія також удосконалюють безпілотники. З’являються швидші реактивні версії, складніші маршрути, засоби протидії радіоелектронній боротьбі та масовані комбіновані залпи, де дрони працюють разом із крилатими й балістичними ракетами.
Тому майбутня ППО дедалі менше схожа на одну надзвичайно дорогу систему, здатну вирішити все. Вона стає набором шарів: радіоелектронна боротьба, гармати, лазери, дрони-перехоплювачі, дешевші ракети й висококласні комплекси для найнебезпечніших цілей. Економіка пострілу стає майже такою ж важливою, як дальність.
Саме тут Powerus Guardian може виявитися важливішим як модель, ніж як конкретний виріб. Його головна обіцянка полягає не в тому, що апарат за $5 тисяч замінить Patriot. Обіцянка інша: не витрачати Patriot там, де достатньо дешевого, швидкого й масового перехоплювача нижчого класу.
Для ОАЕ ця логіка має ще один вимір — суверенність виробництва. Після місяців атак країна не хоче залежати лише від того, скільки ракет готовий відвантажити американський завод. Місцева лінія означає можливість ремонтувати, складати й нарощувати запаси поруч із об’єктами, які ці системи мають захищати.
Для Сполучених Штатів експеримент також показовий. Вашингтон десятиліттями продавав союзникам завершені високотехнологічні системи. Тепер тривалі війни та величезна витрата боєприпасів підштовхують його до моделі спільного виробництва, коли союзник отримує не лише готову зброю, а частину промислової спроможності.
А для України в цій історії є особлива іронія. Технології, які виникали як відповідь на російські Shahed під постійним тиском фронту, тепер стають основою американського продукту, який виробляють у Перській затоці й готуються масштабувати глобально. Українська війна фактично стала лабораторією нового ринку ППО.
Powerus поки залишається молодою компанією з великими заявленими планами, складною корпоративною історією і масштабом, який ще потрібно довести реальними поставками. Але напрямок, який вона уособлює, уже значно більший за один стартап: швидкість виробництва починає конкурувати з технологічною досконалістю.
Війна дронів змінила саме питання, яке ставлять виробникам зброї. Раніше головним було: чи здатна система збити ціль? Тепер цього недостатньо. Потрібно знати, скільки таких перехоплень країна може дозволити собі за ніч, скільки апаратів завод випустить завтра і чи можна побудувати ще одну лінію там, де війна вже почалася.
Саме на цю нову арифметику робить ставку Powerus Guardian. Якщо модель спрацює, найбільш помітною зміною буде не поява ще одного дрона на ринку, а перехід від дорогої оборони дефіцитними боєприпасами до серійної протидронової війни, де вирішальним ресурсом стають тисячі дешевих перехоплювачів.
