Незламний командир і символ опоруСергій Захаревич був не просто військовим. Він був лідером, батьком для своїх підлеглих, людиною, яка уособлювала стійкість і рішучість української армії. Його загибель у Гуляйполі 30 червня 2025 року стала шоком для всієї країни. Цей день назавжди залишиться в серцях побратимів, які пліч-о-пліч воювали з ним на найгарячіших ділянках фронту.
110-та окрема механізована бригада вже давно стала одним з оплотів спротиву на південно-східному напрямку. Від самого початку повномасштабного вторгнення підрозділ був на передовій. Завдяки командиру Захаревичу бійці 110-ї не лише витримували шалений тиск, а й не раз переходили в контрнаступ, знищуючи техніку та живу силу ворога.
Полковник був відомий не лише військовими успіхами. Його поважали за людяність, турботу про підлеглих, готовність ризикувати життям заради своїх бійців. Багато хто згадує, як він особисто вивозив поранених з-під обстрілів, не чекаючи на евакуацію. Він був не лише командиром, а й другом, наставником, опорою.
Ракетний удар по мирному місту
Уранці 30 червня 2025 року спокійний день у Гуляйполі перетворився на трагедію. Дві балістичні ракети, ймовірно типу "Іскандер-М", влучили у центр міста. Під обстріл потрапили будинок культури, два магазини та житлові будинки. Серед загиблих були як військові, так і цивільні. Понад 30 людей отримали поранення.
Зруйновані стіни, уламки, дим — ось картина, яку застали рятувальники. Розбір завалів тривав цілий день. Саме під час цього удару загинув Сергій Захаревич. Деталі його смерті наразі залишаються таємницею, але відомо, що він перебував поряд зі своїми бійцями до останнього моменту.
Президент України Володимир Зеленський у своєму зверненні висловив глибокі співчуття рідним полковника, зазначивши, що цей удар буде не залишений без відповіді. "Ми обов’язково відповімо на цей злочин", — сказав він. Слова глави держави стали не лише обіцянкою, а й закликом до дій.
Пам’ять, що житиме в серцяхЗагибель командира Захаревича — це не просто втрата для армії. Це символ болю, який переживає кожна українська родина, що втратила сина, батька, брата на цій війні. Його смерть — ще один доказ того, що війна триває, що вона забирає найкращих.
Побратими Сергія згадують його як людину, яка завжди усміхалася навіть у найтяжчі миті. Він вмів мотивувати, надихати, вселяти віру у перемогу. Під його керівництвом 110-та ОМБр стала зразковим підрозділом, який неодноразово визнавали на найвищому рівні.
У різних куточках країни вже ініціюють створення меморіалів, що вшановуватимуть пам’ять про полковника. Його ім’ям можуть назвати вулиці, військові частини, школи. Але найголовніше — пам’ять про нього житиме у серцях людей.
Втрати, що формують нову історіюКожна смерть на цій війні — це новий рядок у національній історії. Історії боротьби, мужності, самопожертви. Сергій Захаревич вписав у неї цілу главу. Його приклад надихає не здаватися, не опускати рук, продовжувати боротьбу.
Сьогодні Україна стоїть перед викликами, які потребують твердості, рішучості та згуртованості. І приклади таких людей, як Захаревич, показують, що ми здатні вистояти.
Кожне таке ім’я — це біль, але й гордість. Це пам’ять, яку ми зобов’язані зберегти. Це приклад, який маємо передати наступним поколінням.
Україна відповістьРеакція на цей удар — справа не лише політична чи військова. Це справа честі. Сергій Захаревич і всі, хто загинув разом із ним, заслуговують на те, щоб справедливість була відновлена. І кожен удар у відповідь, кожна успішна операція — це крок до цієї справедливості.
Ми не забудемо. Ми не пробачимо. І ми переможемо. Бо ми — це країна нескорених. Бо з нами — пам’ять про героїв, таких як Сергій Захаревич.
