Нове аналітичне дослідження, опубліковане Центром стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні, робить висновок, що з початку російського вторгнення в Україну загальні бойові втрати обох сторін наближаються до 1,4 млн особових складових.
Згідно з підрахунками експертів CSIS, близько 1 млн російських солдатів було вбито або поранено, а українські втрати становлять приблизно 400 000 осіб.
Ці величезні цифри свідчать про надзвичайно високу ціну, яку обидві країни сплачують у війні, яка триває вже понад три роки, і підкреслюють повільний темп територіального просування збройних сил РФ, що могло б призвести до затяжної війни на виснаження.
Аналітики CSIS наголошують, що точні цифри вирахувати складно, оскільки Москва традиційно завищує власні успіхи та занижує втрати, а офіційних даних з українського боку також немає. Дослідження спирається на відкриті джерела, у тому числі на оцінки урядів США й Великобританії, твердження міжнародних організацій та поширені розвідувальні висновки.
За даними аналітиків, кількість російських загиблих сягає близько 250 000, а поранених – приблизно 750 000. Українські збройні сили втратили від 60 000 до 100 000 убитими та понад 300 000 пораненими солдатами. Суми цих показників дають майже 1,4 млн втрат у лавах військ обох країн.
Експерти CSIS зазначають, що незважаючи на величезні жертви, просування російських військ на українській землі залишається вкрай повільним. З січня 2024 року на фронті вдалося захопити менш ніж 1 % суходолу України, тоді як загалом РФ окупувала близько 20 % території сусідньої держави. Щоденний темп просування іноді не перевищує 50 метрів — значно повільніше, ніж навіть у найкровопролитніших битвах Першої світової війни. Автори дослідження стверджують, що такі повільні темпи свідчать про неефективність масштабних мобілізацій та тактичні помилки в плануванні наступальної операції, яка триває понад три роки.
Аналітик CSIS Сет Джонс, один із співавторів дослідження, підкреслив: «Російська військова кампанія в Україні, ймовірно, ввійде в історію як одна з найповільніших наступальних операцій у сучасній війні. Вони зазнали понад мільйон втрат, захопили крихітну ділянку території та втратили величезні обсяги техніки».
Він зазначив, що понад 400 000 російських військовиків постійно перебувають на передовій проти приблизно 250 000 українських — співвідношення майже три до одного, що дозволяє Кремлю поповнювати свій кадровий склад завдяки ширшому ресурсному базису та мобілізаційним заходам. Водночас в українців менший резерв для відновлення втрат, а загальні відчутні жертви становлять суттєву частину від усього мобілізованого контингенту.
Росія підтримує рівень понад 400 000 військових на передовій, попри шалені втрати, завдяки рекрутському набору, у тому числі за рахунок осіб із кримінальним минулим або боржників, яким обіцяли зняти правові звинувачення в обмін на службу. Також зафіксовано випадки виплат грошових винагород новим призовникам, щоб стимулювати кадри.
За даними аналітиків, Північна Корея направила понад 10 000 солдатів, які вступили в бої у Курській області, щоб допомогти РФ повернути контроль над територією, втраченою минулого літа. Незважаючи на ці заходи, Путін може зіткнутися з тим, що через повільні просування та величезні втрати його кампанія перетвориться на довготривалу війну на виснаження, особливо якщо Європа й США продовжуватимуть постачати Україні зброю та розвідувальні дані.
Україна, своєю чергою, також переживає величезні труднощі. Автори дослідження оцінюють втрати українських військових у межах від 60 000 до 100 000 загиблими та понад 300 000 пораненими. Хоча загальна чисельність Збройних сил України менша за російську, вона діє високо мотивованою та отримує значну підтримку західних партнерів. Наприклад, українські воїни щодня успішно відбивають атаки в Донбасі, Херсонській області та на напрямках під Харковом, володіючи сучасними протитанковими комплексами, засобами ППО та високоточною артилерією. Ця здатність чинити опір дозволила ЗСУ не лише утримувати позиції, а й проводити розвіддозори глибин противника та влучно знищувати важливі об’єкти, як-от російські бомбардувальники на авіабазах у Саратівській області в червні 2025-го.
Для України однією з головних проблем є недостатня кількість особового складу та техніки порівняно з Росією. Приблизно 400 000 російських воїнів протистоять близько 250 000 українських на фронті, що створює великі навантаження на українські підрозділи. Щоб компенсувати нестачу, Київ запровадив значні програми підготовки нових контрактників та резервістів, а також активно впроваджує партнерські проєкти з оборонною промисловістю США та Європи, щоб якомога швидше освоїти нові зразки озброєння. Незважаючи на виклики, українські сили продовжують зміцнювати оборону у найгарячіших точках і перевести боротьбу у режим поступального протистояння, а не лише оборони.
Російський контрактний склад державних Збройних сил також зазнав значних втрат в обороні суходолу. Окрім мобілізації, Кремль активно рекрутував в’язнів, пропонуючи їм амністію в обмін на службу, і це дало змогу Кремлю підтримувати чисельність своїх підрозділів. Проте якість таких військ іноді вища за кількість, оскільки недостатня підготовка та брак досвіду призводять до високих втрат серед новачків.
За словами аналітиків, на фронті зараз визначальну роль відіграють не лише кількісні показники, а й рівень мотивації, бойова підготовка та моральний дух бійців.
Скорочення мобілізаційних резервів та економічні санкції чинять додатковий тиск на російську економіку. Політичні еліти в Москві дедалі більше усвідомлюють, що довготривала війна виснажує не лише війська, а й бюджети регіонів, що фінансували Збройні сили. Експерти попереджають, що до кінця 2025–2026 року Росії доведеться виділяти рекордні суми на утримання армії, що може спричинити соціальні невдоволення, зростання безробіття та кризи у промисловості.
Україна, попри величезні втрати, зуміла повернути території, захоплені у 2022–2023 роках, завдяки контрнаступальним операціям узимку 2023–2024 років. Завдяки сучасним РСЗВ, артилерії та дистанційно керованим безпілотникам, українські війська вибили росіян із кількох значних населених пунктів. Ці успіхи стали можливими завдяки цілеспрямованій програмі навчання українських екіпажів, яка реалізується партнерами в межах коаліції “Рамштайн”. Високоточна зброя, що надходить із США та Європи, дозволяє вражати ключові командні пункти, штаби та склади боєприпасів противника, що скорочує можливості Росії поповнювати втрати.
У дослідженні CSIS стверджується, що для Росії виграш у близькій перспективі неможливий, якщо США і ЄС не припинять військову підтримку України. «Якщо Штати зважаться піти з України, Росія отримає довгострокову перевагу у балансі сил», — зазначає один із авторів дослідження. Проте, навіть за умови зниження західної допомоги, українські сили продовжуватимуть чинити спротив, спираючись на мобілізацію добровольців, а також надійні канали постачання через Чорне море та західний кордон.
Висновки аналітиків CSIS ставлять Росію перед вибором: продовжити мобілізацію та пожертвувати економічною стабільністю заради утримання фронту чи піти на пошук політичного врегулювання з неприхильною до себе позицією. Українська сторона, зі свого боку, готова вести діалог лише після того, як РФ відведе війська з усіх окупованих територій та відмовиться від вимог щодо нейтралітету. Водночас головним фактором можливого завершення війни залишається здатність обох сторін утримувати боєздатність власних військ за умови виснажливих втрат, які вже досягли майже 1,4 млн осіб.
Ця масштабна кількість бойових втрат підкреслює, що сучасна війна в Україні — це не швидкий блицкриг, а тривалий процес виснаження ресурсів, техніки й людського потенціалу. Для Кремля це виклик світового рівня, адже втрати, які жодна радянська або російська кампанія після Другої світової війни не зазнавала, свідчать про перемогу оборонної ідеї та тактики ЗСУ. Україна, попри величезну ціну, яку платить, зберігає стійкість завдяки міжнародній підтримці та внутрішній мобілізації волонтерських, медичних і логістичних ресурсів. Усі ці чинники визначатимуть подальшу траєкторію конфлікту, але наразі ключовим є утримання міжнародної уваги й продовження постачання сучасної зброї, необхідної, щоб стримувати агресора і поступово повертати окуповані території.
