Проте вже в перші місяці другого терміну колишня упевненість змінилася обережністю та виправданнями, породивши сумніви щодо реального прогресу в мирних переговори.
У березні 2023 року, коли повномасштабне вторгнення Росії в Україну тривало вже більше року, Дональд Трамп заявив на одному з ефірів Fox News, що здатен «вирішити» конфлікт за 24 години після приходу до влади. «Це дуже проста угода, але я не хочу розкривати її деталі, — говорив він ведучому Шону Ганніті. — Я завершив би це за один день, забезпечивши мир між ними». Через кілька тижнів на CNN у форматі town‑hall він повторив: «Вони гинуть — і росіяни, і українці. Я хочу, щоб вони перестали гинути. І я це зроблю за 24 години»
Влітку 2024‑го тема темпового закінчення війни продовжувала фігурувати у виступах Трампа. У липні на запитання журналістів щодо реалістичності його 24‑годинного плану відповідав представник Росії при ООН Василій Небензя, що «українську кризу не вирішити за один день», а потім спікер його передвиборчого штабу наголошував: «Одним із головних пріоритетів у другому терміні стане швидкі перемовини щодо завершення війни». В серпні 2024 року на з’їзді Національної гвардії США Трамп пообіцяв, що «ще до того, як я знову буду в Овальному кабінеті, я вже влаштую кінець цієї жахливої війни між Росією та Україною».
Після перемоги на виборах у листопаді 2024‑го президентська риторика зазнала помітних коректив. 16 грудня 2024 року, під час пресконференції в Мар‑а‑Лаго, Трамп вже менш категорично відповів на запитання, чи здатний він «досягти угоди з Путіним і Зеленським». А 8 січня 2025 року його спеціальний посланець, генерал‑лейтенант у відставці Кіт Келлог, запропонував 100‑денний термін для завершення війни — саме стільки минуло з того інтерв’ю, й 30 квітня мала б відбутися «100‑денна» дата президентства.
Пан Трамп і пан Путін вперше зустрілися особисто під час саміту в липні 2017 року в Гамбурзі, Німеччина. Стівен Кроулі
З початком адміністрації Трамп справді активізував дипломатичні контакти. Уже 31 січня, за кілька тижнів після інавгурації, він повідомив журналістам з Овального кабінету про «дуже серйозні» розмови з Росією й висловив сподівання на «значні» кроки, які наблизять мир. 12 лютого відбулася понад годинна телефонна бесіда з Володимиром Путіним та подальній дзвінок Володимирові Зеленському — після чого Трамп заявив: «Ми на шляху до миру».
Проте події розгорталися доволі напружено. 19 лютого на платформі Truth Social Трамп назвав Зеленського «другим диктатором без виборів», попри те, що одночасно заявляв: «Ми успішно ведемо переговори про кінець цієї війни з Росією — те, що може зробити лише Трамп». А 28 лютого під час візиту Зеленського в Білий дім між лідерами виникла гостра суперечка: Трамп різко відреагував на «неспівпрацю» українського президента і передчасно припинив церемонію підписання угоди про видобуток корисних копалин, яку він назвав кроком до миру.
3 березня Трамп на кілька днів призупинив військову допомогу Україні, щоб посилити тиск на Київ у переговорах. Уже 14 березня, відповідаючи на запитання про обіцянки «24‑годинного врегулювання», він визнав: «Я був трохи саркастичним, коли це казав. Насправді я хотів сказати, що намагатимусь досягти цього якомога швидше і, думаю, буду успішним».
Подальші кроки додали такої ж невизначеності. 18 та 19 березня президент провів окремі телефонні розмови з Путіним і Зеленським, обмінявшись новими пропозиціями щодо припинення обстрілів та гарантій безпеки інфраструктури. Зокрема, з російським лідером домовилися не завдавати ударів по енергетичній системі України, але домовленості про повний 30‑денний режим тиші не було підписано.
У квітні, незадоволений темпом перемовин, Держсекретар Марко Рубіо заявив після зустрічі в Парижі, що Сполучені Штати «можуть відмовитися від спроб досягти миру, якщо не побачать явного прогресу в найближчі дні». «Ми підходимо до моменту, коли треба вирішувати, чи взагалі це можливо», — сказав Рубіо, додавши: «Ніхто не говорить, що це можна зробити за дванадцять годин». Пізніше того ж дня Трамп схвалив слова свого дипломата, заявивши, що перемовини мають завершитися «швидко», але не оголосив остаточного рішення про вихід із процесу.
Президент Володимир Зеленський і президент Трамп в Овальному кабінеті. Даг Міллс
У чому причина такої зміни курсу?
- Реалії дипломатії. Тимчасові припинення вогню потребують чіткої координації, моніторингу та довіри обох сторін. Попередні односторонні паузи продемонстрували, що обстріли можуть відновлюватися негайно після їх оголошення.
- Геополітичні перешкоди. Питання безпеки та гарантій для України, позиція НАТО, умови Росії щодо територіальних поступок і постачань західної зброї створюють негативні передумови для швидкої угоди.
- Внутрішньополітичні пріоритети. У Вашингтоні вирішують ширший спектр питань — від економіки до міграції — і без явних успіхів у мирних перемовинах адміністрація втрачає мотивацію тримати цей процес у центрі уваги.
- Репутаційні ризики. Обіцянки швидкого закінчення війни виявилися надто амбітними, й невиконання їх підриває довіру до Білого дому.
У травні — червні можуть відбутися нові раунди переговорів у Брюсселі, Лондоні та, можливо, у самій Україні. Якщо США й надалі не зможуть узгодити мінімальні умови з обома сторонами, Вашингтон ризикує втратити статус посередника. Водночас адміністрація Трампа буде змушена балансувати між геополітичними амбіціями й внутрішніми викликами, обираючи, чи залишатися активним учасником мирного процесу, чи поступово «перемикатися» на інші пріоритети.
Обіцянка Дональда Трампа закінчити війну «за 24 години» перетворилась із змагальної риторики перед виборами на акуратно дозовану дипломатичну мову. Попри всі емоційні заяви, результат переговорів залежить від готовності обох сторін до компромісу, здатності світу контролювати дотримання угод та політичної волі в самих США. І хоча колишня швидка перемога виглядає малоймовірною, справжнє випробування припинення вогню лише починається — адже істинний мир вимагає не декларацій, а конкретних, довгих та складних кроків.
