Динаміка політичних конфліктів в епоху Адміністрації Трампа набуває дедалі несподіваніших форм. Нещодавній візит Державного секретаря США Марко Рубіо до Саудівської Аравії, а згодом і запланована поїздка до МЗС Канади, продемонстрували, як тонка дипломатія переплітається з особистою боротьбою за вплив у Білому домі. Після гучного протистояння з Ілоном Маском під час засідання уряду, яке привернуло увагу міжнародної спільноти, Рубіо прагне відновити свій авторитет й утвердити себе як ефективного переговірника. Його мета — переконати Київ у необхідності компромісу і, водночас, не розгнівати примхливого президента Дональда Трампа, який давно відомий своєю суперечливою політикою щодо України та Росії.
Щоб зрозуміти передумови цього конфлікту, варто згадати: після того, як Рубіо голосно посварився з Ілоном Маском у Білому домі, подальші події розвивалися стрімко. Спочатку Ілон Маск не приховував свого роздратування через те, що Державний секретар нібито недостатньо активно підтримує широкомасштабне скорочення витрат у Державному департаменті США та ліквідацію Агентства США з міжнародного розвитку (U.S.A.I.D.). Для Адміністрації Трампа, яка намагається скоротити “зайві” бюджетні видатки, це є одним із ключових напрямів реформи. Проте для політиків-міжнародників із Вашингтона таке різке втручання в роботу міністерств виглядає надто радикальним і потенційно небезпечним: надто легко втратити важелі впливу на світовій арені та спричинити незадоволення союзників.
Незважаючи на вибухове протистояння між Рубіо та Маском, вони зрештою досягли тимчасового “перемир’я” — символічної вечері за участі Дональда Трампа в його резиденції Мар-а-Лаго. Цей акт привселюдного потискання рук став знаком, що Білий дім зацікавлений у тому, аби Державний секретар і найвпливовіший бізнесмен країни знаходили спільну мову. Зрештою, Ілон Маск — це не лише голова Tesla та SpaceX, а й людина, що володіє величезною інформаційною платформою і має прямий доступ до президента. Тож для Рубіо надзвичайно важливо продемонструвати лояльність до інтересів Адміністрації Трампа, водночас утримуючи свій вплив на формування зовнішньої політики.
Однак справжня драма розгортається навколо конфлікту в Україні, який тягнеться вже не перший рік та став болісним викликом для світової спільноти. З перших днів повномасштабної російської агресії Київ сподівався на підтримку з боку США, і дійсно, до приходу Трампа у Білий дім американська допомога США була одним із наріжних каменів стратегічного партнерства. Але з приходом нового президента, люди з оточення Дональда Трампа почали дедалі гучніше ставити під сумнів доцільність великих фінансових та військових вливань у захист України. Серед них є і скептики з Республіканської партії, котрі воліють повернутися до ізоляціоністського курсу, адже вважають, що надмірне залучення у глобальна геополітика лише обтяжує Вашингтон.
Одночасно з цим, Україна потерпає від невизначеності: з одного боку, президент Володимир Зеленський неодноразово намагався вибудувати добрі стосунки з Дональдом Трампом, пропонуючи проєкти економічного співробітництва, а з другого — Київ не може йти на капітуляційні поступки, коли йдеться про російську агресію. Москва продовжує тиснути на міжнародні переговори, вимагаючи зняття санкцій і де-факто визнання своєї військової присутності на українських землях. Усе це підживлює вагання всередині Адміністрації Трампа, де окремі радники схиляються до “прагматичного” варіанта швидкого компромісу з Росією.
У цьому контексті Марко Рубіо виїхав до Саудівської Аравії, щоб зустрітися з представниками української делегації та посередниками від Королівства. За планом, метою його візиту є просування ідеї припинення вогню (саме “припинення вогню” стало одним із центральних гасел цієї дипломатичної місії) на умовах, прийнятних для Білого дому. Насамперед Адміністрація Трампа розраховує, що така домовленість дасть Дональду Трампу змогу заявити про “видатний прорив” на міжнародній арені, а також зберегти імідж лідера, здатного припиняти затяжні війни.
Для України це означає чергову непросту дилему. Якщо вірити останнім заявам Рубіо, США наполягатимуть на певних гарантіях з боку Києва. Це можуть бути поступки в галузі зовнішньополітичних орієнтирів чи навіть корегування стратегії оборони. Звісно, публічно Державний секретар говорить про “гнучкість” і “готовність до діалогу” з обох боків, але в українській столиці панує відчуття, що Вашингтон сьогодні більше тисне на Київ, аніж на Москву. Ще одним тривожним сигналом стали різкі випаді проти міністра закордонних справ Польщі Рadosлава Sikorski, який розкритикував Ілона Маска за можливу загрозу припинення роботи системи Starlink для української армії. Рубіо одразу долучився до публічних закидів проти польського дипломата, закликавши того “подякувати” Маску за його внесок. Цей епізод свідчить, що у Білому домі вже не бояться псувати відносини навіть із ключовими європейськими партнерами, якщо справа стосується особистих амбіцій і впливу магната-техновізіонера.
Показово, що Рубіо планує подальшу зустріч із колегами з Групи семи у Канаді. Міністр закордонних справ Канади та представники провідних демократій світу очікують почути конкретику про те, яким чином США бачать шляхи врегулювання російсько-українського конфлікту і чи готові вони продовжувати підтримувати Україну зброєю та розвідданими. Дональд Трамп неодноразово проголошував, що “зможе домовитися з Путіним”, однак поки що всі його спроби досягти “великої угоди” з Кремлем наштовхувалися на спротив власних політичних опонентів, а також на небажання Росії відступати з окупованих територій.
У самому Державному департаменті панує не менш напружена атмосфера. Високопосадовці переживають, що на тлі масштабних звільнень у U.S.A.I.D. і планів скоротити штат дипломатичних місій у світі загалом (ідеться про десятки відсотків співробітників), США ризикують втратити здатність оперативно реагувати на глобальні виклики. Деякі експерти твердять, що якби не бурхлива діяльність Ілона Маска та його соратників, ситуація, можливо, не була б настільки радикальною. Утім, Адміністрація Трампа стоїть на своєму: на їхній погляд, надмірна бюрократія гальмує ефективність, і скорочення витрат — цілком зрозумілий крок. Питання полягає лише в тому, чи збереже Марко Рубіо достатньо впливу, аби захистити бодай стратегічно важливі програми, зокрема в регіонах, де триває російська агресія.
Частково проблема полягає в неоднорідності самої Адміністрації Трампа: поруч із Рубіо працюють посадовці на кшталт Піта Марокко, відомого своєю войовничою позицією та підтримкою жорстких методів управління. Водночас на високі посади призначають осіб із сумнівним минулим, як-от Даррена Бітті, котрого колись було звільнено за співпрацю з радикалами-націоналістами, а тепер він іронічно займає пост у Міністерстві закордонних справ, відповідаючи за публічну дипломатію. Усі ці постаті одночасно формують політичний ландшафт, у якому Рубіо доводиться маневрувати.
З огляду на такі виклики, найближчі міжнародні переговори стануть лакмусовим папірцем для Державного секретаря. Чи вдасться йому переконати Київ пристати на припинення вогню на умовах, які не викличуть тотального обурення серед українців, котрі щодня бачать руйнування від російських обстрілів? Чи зуміє він утримати лояльність колег із Білого дому, котрі воліли б не витрачати зусиль на “чужі конфлікти”? Врешті, як відреагують союзники по НАТО, які, хоч і неодноразово критикували Дональда Трампа, все ж покладаються на військову потугу США?
У цій ситуації навіть для досвідчених дипломатів стає очевидним, що головним рушієм є особисті відносини, а не лише офіційні протоколи. Те, що могло здатися дрібною сваркою під час урядового засідання, вилилося у цілу низку перестановок і гучних публічних висловлювань. Зараз, коли Ілон Маск і Марко Рубіо нібито владнали свій конфлікт, з’являється шанс на те, що Білий дім діятиме більш скоординовано. І все ж зберігаються сумніви, чи є це перемир’я тривалим, адже обидва надто амбітні. Маск бажає зберегти свої пріоритети щодо “оздоровлення” бюрократії, тоді як Рубіо — повернути США на позиції провідного світового дипломата, який може зупинити російську агресію без надмірних компромісів із Кремлем.
Тим часом у Києві панує обережний оптимізм. Представники Міністерства закордонних справ України зізнаються, що кожен крок чи заява з боку Вашингтона має колосальний вплив на ситуацію на передовій. Якщо США припинять або різко скоротять допомогу, Україна опиниться у вкрай уразливому становищі. Відповідно, будь-які публічні заяви американських високопосадовців у дусі “давайте тиснути на Київ, щоб домогтися від нього поступок” викликають тут шквал критики. Водночас у Києві розуміють, що Дональд Трамп уже не раз змінював свої погляди під впливом внутрішніх політичних чинників, тож дипломатам доводиться шукати спільну мову з різними вежами впливу в американському уряді.
Наступним випробуванням стане саміт Групи семи, де Рубіо зустрінеться з міністрами закордонних справ провідних країн Заходу. Вони захочуть почути конкретну позицію США щодо продовження санкційного тиску на Росію й можливих сценаріїв припинення війни. Багато хто в Європі все ще вважає, що Російську Федерацію необхідно стримувати сильними обмеженнями, інакше агресія лише посилиться. Однак невідомо, яким буде настрій Білого дому, що дедалі гучніше говорить про “справедливий мир” шляхом переговорів. У найгіршому разі Європа може відчути брак лідерства з боку США, і тоді дипломатія опиниться в руках інших гравців — приміром, Франції або Німеччини, які можуть і не поділяти усіх поглядів Вашингтона.
Висновок поки що простий: у реаліях Адміністрації Трампа все залежить від настрою президента та його найближчого оточення. Сьогодні Марко Рубіо робить ставку на обережний баланс: він демонструє відданість ідеям Дональда Трампа, але й намагається не відштовхнути Україну, що може поставити під загрозу позиції США на світовій арені. Якщо Рубіо вдасться забезпечити угоду про припинення вогню на умовах, які, з одного боку, збережуть обличчя для Києва, а з другого — дозволять Трампу заявити про “вирішальний крок до миру”, це стане для Державного секретаря величезним досягненням. Але якщо переговори зірвуться, можна очікувати нових кадрових змін або принаймні серії скандальних заяв з боку Білого дому.
Поза тим, Ілон Маск і його ентузіазм до масштабних реформ залишаються невід’ємною частиною політичної реальності у Вашингтоні. Від того, як довго збережеться нинішня “перемирна” атмосфера між Маском та Рубіо, залежить стабільність усього дипломатичного відомства. Маск має колосальний ресурс впливу, а іноді й особисту прихильність Дональда Трампа, що робить його фактичним співтворцем політики. Відтак для Рубіо конче важливо не допустити нових конфліктів і скандалів із власною командою, водночас демонструючи, що він залишається тим самовідданим “яструбом”, який завжди готовий відстоювати інтереси США у найскладніших куточках світу — зокрема, у зоні російської агресії проти України.
Ситуація в Україні — лише одна з безлічі гарячих точок, із якими зіштовхується Адміністрація Трампа. Проте від того, як Білий дім поведе себе у цій кризі, залежить репутація США як країни, здатної забезпечувати глобальну безпеку та стримувати агресивні дії авторитарних режимів. Якщо найближчими тижнями буде знайдено формулу дипломатії, прийнятну і для Києва, і для Рубіо, і для Дональда Трампа, про Марко Рубіо знову заговорять як про перспективного лідера-республіканця, котрий успішно маневрував у непростих обставинах. Якщо ж перемовини закінчаться провалом — це може вдарити не лише по іміджу Державного секретаря, а й по позиціях України, котра ризикує залишитися на самоті проти російської агресії.
Зрештою, світ уважно стежить за кожним кроком цієї “дипломатичної драми”, де головними дійовими особами виступають не лише президенти та міністри, а й підприємці-магнати з власними амбіціями й іноді доволі несподіваними поглядами на міжнародні відносини. Чи вдасться Марко Рубіо зберегти примирення з Ілоном Маском і водночас дотиснути ідею припинення вогню в Україні? Наразі це ключова інтрига в політичному житті Вашингтона, здатна вплинути на розклад сил у Республіканській партії, на переговори з Росією та, зрештою, на долю мільйонів українців, які сподіваються на реальний мир.
