У червні 2025 року, коли модна еліта зібралася в Les Invalides у Парижі на дебют Джонатана Андерсона для Dior, атмосфера була урочистою: знаменитості, редактори, представники LVMH сиділи в тиші, в очікуванні нового погляду на моду від визнаного дизайнера.
Але зовсім інший настрій панував по той бік Сени — в барі Le Saint Denis, де майже 300 студентів, туристів і фанатів зібралися на запрошення фешн-критика Еліаса Медині, якого не пустили на шоу.
26-річний критик, відомий як Lyas, не отримав запрошення й вирішив: якщо еліта не впускає, мода має стати доступною всім. Він привіз власний телевізор у бар, розставив декілька стільців і відкрив двері для всіх.
Реакція була приголомшливою: натовп, який зібрався, спостерігав за шоу, як за фіналом Ліги чемпіонів — із вигуками, емоціями, оплесками. Сам Медині каже: «Я хотів показати, що реальні люди реагують на мистецтво, а не шепочуть думки в чергах біля подіуму».
Еліас виріс у французькому Руані, де мода здавалася далеким ідеалом. Під час пандемії він почав публікувати реакції на обкладинки журналів та модні колекції, що принесло йому популярність.
Але індустрія, хоч і хизується новизною, швидко дала зрозуміти: чесна критика не вітається, особливо якщо ти хочеш отримувати контракти з брендами. Після критичного огляду одного з шоу Марії Грації К’юрі для Dior восени 2024-го, Медині втратив роботу в журналі Interview. Він переконаний, що видання не захотіло псувати стосунки з LVMH.
Попри ризики, відмова від компромісів принесла йому повагу серед публіки. На перегляд Dior-шоу в Le Saint Denis прийшли як завсідники Тижня моди, так і новачки. Діана Мартенс, 17-річна студентка, яка зазвичай дивиться шоу на телефоні в себе вдома, описала вечір як «найкраще модне переживання в житті». Для неї це був шанс увійти у світ високої моди без перепон. Інша відвідувачка, графічна дизайнерка Неллі Інаєтян, назвала подію «фіналом Ліги чемпіонів для дівчат і гей-ком’юніті».
Вечірка не була ідеально організованою. Бар не розраховував на таку кількість людей, не було спонсорів, фудкорту, брендових подарунків. Але саме це й було задумано: «Я не хочу робити це в глянцевому стилі, це має бути контріндустріальне рішення», — зазначив Еліас. Витрати на напої покрила платформа Instagram — єдиний партнер, якого він прийняв. Мета — повернути моду простим людям.
Попит на подібні формати виріс миттєво: бренди почали надсилати пропозиції зробити аналогічні трансляції для своїх шоу. Але Еліас відмовляється: він не хоче, щоб рух, започаткований як спротив системі, став частиною тієї ж системи. Він вже планує наступну подію у вересні — трансляцію дебютного показу Маттьє Блазі для Chanel. Також розглядає варіант зробити подібні події в інших містах Європи — Берліні, Барселоні, Брюсселі, але лише якщо це буде в його форматі: демократично, голосно, з емоціями.
Формат «watch party» для моди не новий. CFDA транслює покази у Рокфеллер-центрі, Vogue — на своїх заходах Vogue World, а Victoria’s Secret влаштовувала гучну подію з нагоди повернення на подіум. Проте трансляція Медині кардинально відрізняється: у ній немає корпоративного блиску, тільки щире захоплення модою. Він створив простір, де мода — не привілей для обраних, а частина публічної культури.
Цей кейс вкотре доводить, що фешн-індустрія змінюється. У світі, де соцмережі формують сприйняття, а нові покоління відкидають ієрархії, можливість обговорити показ Dior у барі з іншими — це не просто альтернатива. Це нова норма.
