Війна як фактор перерозподілу доходів
24 лютого 2026 року Україна увійшла в п’ятий рік великої війни з новою економічною реальністю. Змінилася не лише лінія фронту, а й лінія доходів. Те, як люди заробляють, витрачають і планують майбутнє, вже не відповідає довоєнним моделям.
За чотири роки ціни зросли в середньому у 1,6 раза. Якщо відкинути інфляційний ефект і порівнювати купівельну спроможність, картина виявляється неоднорідною. Формально в більшості громадян доходи зросли, однак це зростання розподілилося вкрай нерівномірно.
Близько 5 мільйонів людей відчули реальне підвищення доходів. Водночас приблизно 12 мільйонів втратили частину своєї купівельної спроможності. Ще щодо 14 мільйонів осіб із підконтрольної території немає повної та достовірної картини через масштабну неформальну зайнятість або економічну неактивність.
Коли тих, хто втратив, більше, ніж тих, хто виграв, економіка починає функціонувати нерівномірно. В одних районах – черги до кав’ярень і зростання попиту на послуги, в інших – порожні ринки й обережність у витратах. Такий нервовий попит став однією з головних ознак воєнної економіки.
Війна перетворила державний бюджет на ключовий механізм перерозподілу. Саме через оборонні видатки, логістику, замовлення для підприємств і соціальні трансфери сформувалася нова конфігурація доходів, у якій військовий цикл став визначальним фактором.
Військові та приватний сектор: зростання на тлі дефіциту кадрів
Найбільше зростання доходів продемонстрували військовослужбовці. У реальному вимірі їхні доходи збільшилися приблизно на 174%. Це стало результатом свідомого бюджетного пріоритету держави, яка спрямувала значну частину ресурсів на забезпечення армії.
Крім підвищення грошового забезпечення, зросла й чисельність військових. Відтак “військові гроші” стали важливим драйвером споживання в тилових регіонах. Малий бізнес, сфера послуг, оренда житла – усе це отримало додатковий імпульс.
Помірне реальне зростання доходів продемонстрували представники цивільного приватного сектору. ІТ, телекомунікації, торгівля, переробна промисловість, будівництво, фінанси та частина сервісних галузей були змушені конкурувати за працівників в умовах дефіциту кадрів.
Міграція, мобілізація та скорочення робочої сили створили ситуацію, коли роботодавці підвищували зарплати, щоб утримати або залучити фахівців. Частину приросту забезпечили державні оборонні замовлення та перебудова логістики.
Проте навіть у приватному секторі зростання не було універсальним. Бізнес працює меншими командами, оптимізує витрати й часто залежить від державних контрактів. Це означає, що стійкість такого підйому безпосередньо пов’язана з тривалістю воєнного циклу та бюджетної підтримки.
Бюджетна сфера та пенсіонери: втрата купівельної спроможності
У бюджетній сфері ситуація виявилася складнішою. Освіта, охорона здоров’я, культура і спорт не змогли компенсувати інфляційний тиск. Номінальні зарплати зростали, але повільніше, ніж ціни.
Реальні доходи освітян і медиків скоротилися. Це не лише статистичний факт, а й стратегічний виклик. Коли базові суспільні послуги відстають у доходах, країна ризикує втратити частину людського капіталу через відтік кадрів або зниження мотивації.
Особливо вразливою групою стали пенсіонери. Найбідніші 10% із них, які отримують мінімальні виплати, відчули найбільший удар інфляції. Для людей без фінансової подушки навіть незначне зростання цін означає скорочення споживання базових товарів.
Інші 90% пенсіонерів також втратили частину купівельної спроможності. Війна лише загострила структурну проблему: фіксовані доходи найгірше реагують на інфляційні хвилі. У такій ситуації соціальна нерівність поглиблюється природним шляхом.
Міжнародні оцінки підтверджують цю тенденцію. За даними Світовий банк, коефіцієнт Джині в Україні зріс із 0,25 до 0,5 у 2025 році. Це означає фактичне подвоєння розриву між найбагатшими та найбіднішими верствами населення.
Підприємці та нова структура економіки
Окремої уваги заслуговують фізичні особи-підприємці. Кількість активних ФОПів зросла, як і їхні номінальні доходи – із 29 тисяч гривень у 2021 році до 46 тисяч у 2025-му. Проте після коригування на інфляцію реальна динаміка виявилася майже нульовою.
Це свідчить про те, що підприємницька активність часто була вимушеною реакцією на втрату роботи або зміну умов праці. Люди переходили в самозайнятість, щоб зберегти дохід, але не завжди отримували реальний приріст добробуту.
Структура економіки суттєво змінилася. Якщо не враховувати велику групу неформально зайнятих і неактивних громадян, чисельність працівників у багатьох цивільних галузях скоротилася. Підприємства втратили людей через мобілізацію, міграцію та зменшення ринків збуту.
У результаті сформувалася нова модель: менше працівників, дорожча праця, вища залежність від державних видатків і військового циклу. Економіка стала більш концентрованою навколо оборонних потреб і пов’язаних із ними галузей.
Ця трансформація створює довгострокові виклики. Після завершення війни країні доведеться перебудовувати баланс між приватним сектором, бюджетною сферою та соціальними групами. Питання нерівності, яке загострилося за ці роки, стане одним із ключових для відновлення.
Україна живе в умовах двох паралельних реальностей: одні громадяни отримали нові можливості й вищі доходи, інші змушені скорочувати витрати й адаптуватися до зменшеної купівельної спроможності. Саме цей розрив визначає соціальний клімат країни сьогодні і впливатиме на її економічне майбутнє.
