Публічна заява Володимира Зеленського про «довгу і змістовну» розмову з спецпосланцем США Стівом Віткоффом та радником Джаредом Кушнером стала черговим сигналом: Вашингтон виходить на передній план у формуванні рамки можливого миру. Президент підкреслив, що Україна налаштована «добросовісно працювати» з американською стороною, а це фактично закріплює нову фазу взаємодії Києва з адміністрацією Дональда Трампа.
Ключовий акцент – домовленість про «наступні кроки та формати» переговорів зі Сполученими Штатами. Для України це означає, що майбутні рішення щодо війни в Україні дедалі більше концентруються у трикутнику Київ–Вашингтон–Москва, де Європейський Союз залишається важливим, але вже не єдиним центром політичного впливу. Саме США, за логікою процесу, перетворюються на основного арбітра можливої мирної угоди.
Перед телефонною розмовою Віткофф і Кушнер провели два дні переговорів із головним українським перемовником Рустемом Умєровим у Маямі. Обидві сторони назвали ці зустрічі «конструктивними» й такими, що наближають «реальний шлях до справедливого і тривалого миру». Формулювання виглядає обережно, але показово: Вашингтон тестує параметри домовленостей, які мають влаштувати одночасно Київ, Москву і самим Сполученим Штатам.
Окремий вимір – попередній візит Віткоффа до Москви, де він зустрічався з Володимиром Путіним. За логікою таких візитів спецпосланець США мав перевірити готовність Кремля до компромісів і окреслити межі поступок, на які Росія ще здатна піти. Саме звіт Віткоффа став основою для переговорів з українською стороною в Маямі, а тепер і для «змістовної» розмови Зеленського з американською командою.
Заява Зеленського про те, що він чекає очного звіту від Умєрова в Києві, підкреслює чутливість тематики. Президент прямо каже: «Не все можна обговорювати телефоном». Це означає, що обговорюються не загальні політичні сигнали, а конкретні ідеї щодо архітектури безпеки, параметрів можливих територіальних рішень та механізмів післявоєнної реконструкції. Саме тут Україна прагне закласти запобіжники від нав’язування неприйнятних сценаріїв.
Показовою є теза Зеленського про те, що кожен крок має бути «працездатним» – і щодо миру, і щодо безпеки, і щодо відбудови. Інакше кажучи, Київ сигналізує: формула «припинення вогню за будь-яку ціну» не розглядається. Для України прийнятною є лише така мирна угода, яка не створює в майбутньому нових вікон можливостей для реваншу Росії, зокрема щодо Донбасу та критичної інфраструктури.
Водночас слід розуміти політичний інтерес Вашингтона. Для Трампа досягнення мирної угоди, навіть складної й конфліктної в деталях, – можливість продемонструвати результативність своєї зовнішньої політики. Це підсилює роль спецпосланця і оточення – Віткоффа й Кушнера – які де-факто виступають архітекторами американського підходу до війни в Україні. Для Києва це створює додатковий ризик персоналізації рішень і залежності від вузького кола переговорників.
На цьому тлі Кремль не приховує, що розраховує саме на формат «великих угод» між Москвою і Вашингтоном. Заяви про очікування активної ролі Джареда Кушнера у підготовці проекту домовленостей лише підкреслюють: Росія робить ставку на двосторонній діалог із США, де Україна може опинитися в позиції сторони, якій фактично пропонують готову схему. Тому Київ так наполягає на власних «червоних лініях».
Важливо, що попри обережний оптимізм, українське керівництво не демонструє готовності до швидких поступок. Після трьох років повномасштабної війни суспільний запит всередині країни спрямований на гарантії безпеки, а не на «паперовий мир», який може бути порушений через кілька років. Це означає, що тема статусу окупованих територій, майбутнього Донбасу, Криму і повоєнних гарантій безпеки залишатиметься центральною в будь-якому форматі переговорів.
Для США участь у цьому процесі – тест здатності зберегти лідерство у євроатлантичній системі безпеки. Якщо мирна формула виявиться такою, що підриває довіру до Вашингтона в Україні та Східній Європі, це матиме довгострокові наслідки для ролі США в регіоні. Тому зустрічі Віткоффа, консультації Кушнера та заяви Келлога про «дуже близьку угоду» мають і внутрішньоамериканський, і глобальний вимір.
З українського боку ставка зроблена на максимально прозоре формулювання власної позиції: мир можливий лише тоді, коли він поєднує завершення активної фази війни, дієві гарантії безпеки і чітку програму відбудови. Сам Зеленський наголошує на необхідності «працездатних рішень», а це фактично відсікання символічних або суто політичних декларацій, які не зміцнюють позицій держави.
У підсумку тривала і «змістовна» розмова Зеленського зі спецпосланцем Віткоффом та Джаредом Кушнером фіксує новий етап мирної дипломатії. США остаточно виходять у роль центрального посередника, Росія готується торгуватися за умови, Україна намагається не дозволити перетворити себе на об’єкт угоди. Те, якою буде ця трикутна конфігурація, визначить не лише результат війни в Україні, а й майбутню архітектуру безпеки в Європі.
